— Та щоб тебе чорти вхопили! — прошипіла Ліза, вкотре намагаючись перезавантажити свій новенький, але безнадійно завислий смартфон.
Вечір не задався. Кава пролилася на білу сорочку, охоплення в блозі впали нижче плінтуса, а колишній щойно прислав запрошення на своє весілля. Ліза сиділа на підлозі своєї крихітної квартири серед коробок із антикварного ринку, де сьогодні вранці піддалася імпульсу і купила дивну річ — вінтажний дзеркальний телефон 80-х років.
— Ну ж бо, працюй, антикваріат нещасний, — вона провела пальцем по дзеркальній поверхні апарата.
Раптом слухавка в її руці нагрілася. Екран старого телефона спалахнув неоновим фіолетовим світлом, а з динаміка почулося не шипіння мережі, а глибокий, оксамитовий голос, від якого по спині забігали мурахи:
«З’єднання встановлено. Очікуйте на матеріалізацію об’єкта...»
— Що за?.. — Ліза відкинула телефон на диван.
Повітря посеред кімнати почало вібрувати, наче над розпеченим асфальтом. З’явився запах дорогого парфуму, змішаний із легким ароматом... паленої деревини. Через секунду прямо на її журнальний столик, ледь не розчавивши тарілку з печивом, приземлився чоловік.
Він був ідеальним. Темне волосся, що спадало на очі, розстебнута на два ґудзики чорна сорочка і погляд, яким зазвичай дивляться на мурах — зверхній і водночас неймовірно привабливий. За його спиною на мить зблиснули величезні шкірясті крила, які тут же розчинилися в повітрі.
— Я — Абаддон, Руйнівник Світів, Повелитель Безодні та Той, чиє ім'я змушує тремтіти королів! — проголосив він, ефектно встаючи зі столу. — Смертна, ти викликала мене, щоб занурити цей світ у хаос? Твоя душа готова до обміну?
Ліза мовчала рівно три секунди, переводячи погляд зі своєї брудної сорочки на ідеально випрасувані штани демона.
— По-перше, злізь із мого столика, він з «Ікеї» і може зламатися, — нарешті вимовила вона. — По-друге, який ще хаос? У мене дедлайн через шість годин, забита раковина і нуль ідей для сторіз. Ти прибирання робити вмієш, Повелителю Безодні?
Абаддон застиг. Його велична маска на мить здригнулася.
— Що? Прибирання? Я спалював міста одним клацанням пальців!
— Супер, — Ліза піднялася і впхнула йому в руки ганчірку з мікрофібри. — Почни з пилу на полицях. Якщо впораєшся до ранку — обговоримо твою оренду. А душу залиш собі, у мене там і так одні кредити та підписка на Netflix.
Демон подивився на рожеву ганчірку у своїх руках, потім на Лізу, а потім на смартфон, що все ще світився фіолетовим.
— Здається, я помилився виміром... — пробурмотів він.
— Ні, красунчику, — усміхнулася Ліза, відкриваючи ноутбук. — Ти просто потрапив у сучасний світ. Ласкаво просимо в пекло.
Відредаговано: 10.04.2026