Розділ XIV — Ритуал розриву

— Його не можна знищити, — сказав Калем.

Підземелля храму було темнішим, ніж зазвичай. Лампи горіли тьмяно, ніби сам камінь не хотів бачити, що тут відбувається.

— Але його можна послабити, — додав він.

Аден стояв осторонь.

— Через неї, — тихо сказав він.

— Через зв’язок, — виправив Калем. — Вона — ворота. Якщо закрити ворота, навіть буря не пройде.

Саар стиснув кулак.

— І вона виживе?

Калем не відповів одразу.

— Якщо витримає.

Тиша.

Аден заплющив очі.

— Починайте.

II. Перша тріщина

Оаза стояла в залі трону, коли це сталося.

Не біль.

Спочатку — порожнеча.

Наче хтось раптово вимкнув звук світу.

Вона різко вдихнула.

— Ашаре?

Нічого.

Вперше зв’язок не просто ослаб.

Він зник.

— Ні… — прошепотіла вона.

І тоді прийшов біль.

Він не був тілесним.

Це було відчуття, ніби з неї виривають щось, чого вона навіть не усвідомлювала як частину себе.

Вона впала на коліна.

Пісок під троном здригнувся.

— Ваша Величносте! — вигукнув хтось із варти.

Але вона не чула.

Вона була вже не тут.

III. Удар

Темрява.

І серед неї — він.

Ашар стояв у безмежному просторі піску, але цього разу він не був цілісним.

Його тіло розпадалося.

Наче вітер розносив його на частинки.

— Вони знайшли шлях, — сказав він хрипко.

Оаза відчула, як її тягне до нього.

— Я тут, — прошепотіла вона. — Я не відпущу.

— Це не твій вибір, — відповів він.

Його голос ламався.

Вперше.

— Я можу зупинити це!

— Ні, — сказав він різко. — Якщо ти втрутишся… вони вдарять сильніше.

Вона відчула новий поштовх.

Біль.

Цього разу — в грудях.

— Вони використовують тебе як ніж, — прошепотів він. — Кожен їхній рух ріже мене через тебе.

Її руки затремтіли.

— Тоді забери зв’язок! Закрий його!

Тиша.

— Якщо я це зроблю… — він зробив крок назад, і частина його розсипалася піском. — ти більше не почуєш мене.

Серце зупинилося на мить.

IV. Ззовні

У залі трону тіло Оази лежало на холодному мармурі.

Її очі були розплющені.

Але вона не бачила.

Аден увірвався першим.

— Що сталося?!

— Вона впала, — сказав вартовий. — Наче щось її… вирвало.

Аден опустився поруч із нею.

— Оазо! Чуєш мене?

Її губи ледь рухнули.

— Не… чіпай…

— Що?

— Не… дай їм…

Він завмер.

— Хто?

Але вона вже не чула.

V. Усередині вибору

— Вони не зупиняться, — сказав Ашар. — Вони вже відчули, що це працює.

Оаза стояла навпроти нього.

Вона більше не боялася.

— Тоді ми закінчимо це.

— Є лише два шляхи, — сказав він. — Або я розриваю зв’язок сам.
Або ти приймаєш його повністю.

Вона завмерла.

— Повністю?

— Без меж, — відповів він. — Без можливості повернутися.

Пісок навколо них здійнявся.

— Якщо ти обереш це… — він дивився прямо на неї, — вони більше ніколи не зможуть доторкнутися до мене через тебе.

— А ціна?

Він не відповів одразу.

— Ти більше не будеш лише собою.

Тиша.

Довга.

Небезпечна.

Оаза заплющила очі.

Вона згадала:

страх у залі трону,
погляд Адена,
смерть Месси,
і його ім’я — Ашар.

— Якщо я відпущу тебе, — прошепотіла вона, — вони виграють.

— Ти виживеш.

— Але не я.

Вона відкрила очі.

— Я обираю бурю.

VI. Розрив ритуалу

У підземеллі Калем раптом закричав.

Пісок вибухнув із ритуального кола.

— Вона прийняла його! — вигукнула Раміра.

— Ні… — прошепотів жрець. — Вона… відкрилася повністю…

Світло згасло.

І голос пролунав уже не лише в головах.

— Ви намагалися вирвати мене.

Тиша.

— Тепер ви доторкнулися до мене.

Саар відступив.

Аден стояв, не рухаючись.

— Це не вона… — прошепотів він.

— Ні, — відповів голос. — Це ми.

VII. Після

Оаза різко вдихнула.

Вона лежала в залі трону.

Але світ був інший.

Чіткіший.

Гостріший.

І… повніший.

— Ашаре? — прошепотіла вона.

Я тут.

Не поруч.

Не в голові.

Всюди.

Вона підвелася.

Аден дивився на неї.

— Що ти зробила? — тихо спитав він.

Вона подивилася на нього.

І в її очах рухався пісок.

— Те, що було потрібно, — відповіла вона.

Його серце стислося.

— Ти ще вона?

Пауза.

Ледь помітна.

— Я — більше, ніж була, — сказала Оаза.

І цього разу навіть вітер за вікнами не наважився сперечатися.