Глава 3

Я очікувала задоволену гримасу на наступний ранок, але до мого здивування, Викрадач зайшов до мене зі звичайним виразом байдужості на обличчі. Проте на цей раз він притяг вже дві тарілки, наповнені їжею.

— Мені треба сьогодні відійти ненадовго. Це тобі на увесь день.

Прокоментував коротко він і, як завжди, не чекаючи відповіді, залишив кімнату. Голод, який мучив мене усю ніч, раптом відійшов на другий план. Він залишає замок. Це чудовий шанс для втечі й мені терміново потрібен план! На роздуми пішло небагато часу, адже основна концепція, як не дивно, вже давно маячила в моїй голові. План був продуманий не кращим чином, але більш підходяща нагода навряд чи з’явиться в найближчий час, тому ніколи доводити його до ідеалу.

Я розбила об підлогу кволу, напівмертву тумбочку, накидала до неї суконь із шафи й довершила картину подушковим пір’ям. Серце шалено калатало від нестерпного хвилювання, але все здавалося логічним: спалю двері й виберуся звідси. Я, звісно, ніколи не була професіоналом у розведенні багать, але пір’я повинно спалахнути швидко, тому я могла не хвилюватися… щонайменше через це. Так, я не впевнена, що палити двері - це гарна ідея… точніше я впевнена, що це жахлива ідея, але відступати не можна, адже доведеться прибирати увесь цей мотлох.

Сірник спалахнув у моїх руках і я кинула його в дрова. Полум’я зайнялося швидко. Я відчинила вікно й сіла на підвіконня. Спочатку все йшло непогано, двері почали горіти, й у мене з’явилася надія, що я роблю все правильно, проте, через хвилин 10 оптимізм почав танути. Я відчула, що задихаюся. Ще через 5 хвилин я в паніці спробувала загасити полум’я, яке повільно почало підбиратися до мене. Я накинула товсту ковдру на багаття, але марно: вогонь перекинувся на шафу і я відчула усю провальність моєї ідеї. Вогонь почав обпікати шкіру. Вікно вже не допомагало врятуватися від задухи. Кімната покрилася густим отруйним димом. Мною оволодів смертельний страх. Я ж не можу ось так взяти й померти? Від багаття, яке сама й розвела, аби врятуватися! Я схопила стілець і спробувала повитягати великі шматки дерева з полум’я, але було вже запізно. Двері палали і я не могла до них підібратися. Інстинкт змусив мене кричати, хоча я розуміла, що ніхто не прийде на допомогу.

— Пожежа! Пожежа!!!

Я затулила обличчя рукавом і заховалася в кутку. Поганий план! Поганий план! Поганий план! Від диму було важко дихати і я відчайдушно намагалася ковтнути хоча б трохи повітря. Голова розколювалася, а все навколо покрилося білиною. За вікном товсті краплі дощу почали ліниво бити по даху. Нудота і слабкість заполонили мене і я безпорадно сповзла по стінці на підлогу. Свідомість повільно згасала. Я з усіх сил намагалася перебороти знемогу, але тіло більше не підкорювалося мені.

Раптом почувся удар, потім ще один. Палаючі двері здригнулися й повалилися на підлогу. Я побачила, як мінливий силует проникає в кімнату й наближається до мене. Я спробувала сфокусувати погляд на його обличчі, але марно. Величезні руки підняли мене в повітря і я почала віддалятися від свого кутка. Вогонь промайнув повз мене й ми умить опинилися на темних сходах. Я відчула холодну підлогу. Нарешті в мої легені проникло свіже повітря. Я спробувала піднятися, але одразу впала назад на землю. Я слабко повернула голову. З моєї кімнати пекельними язиками виривалося полум’я. Силует кудись зник. Я знову спробувала піднятися, але мене охопив несамовитий кашель і я зігнулася, задихаючись від отруйних газів. Я сперлася на стіну й декілька разів глибоко зітхнула. Коли нудота відступила, я змусила себе випростатися й рішуче попрямувала вниз по сходах. Позаду почулися кроки. Я спробувала пришвидшитися, ледве тягнучи своє слабке тіло. Сходинка, ще сходинка й через мить мене, немов пір’їнку, підняли й закинули на плече. Я скрикнула, вдаривши нападника по спині, але удар був занадто слабким, і він, певно, його навіть не відчув.

— Відпусти, відпусти, будь ласка! — спробувала закричати я, але з горла виривався лише дикий хрип. Викрадач нічого не відповів, твердо дивлячись перед собою. У цю мить мені захотілося повернутися назад до палаючої кімнати.

Викрадач рушив по звивистих сходах. Я вже не чинила опору, втомлено розглядаючи кам’яні стіни, які швидко проносилися повз мене. Нарешті ми поринули в довгий коридор. По вікну несамовито калатав дощ, темний ліс хитався десь унизу. Викрадач зупинився перед дверима й дістав велику зв’язку ключів. Відчуття свободи повільно тануло. Усе в мені запротестувало. Я спробувала злізти з його плеча, але він одним порухом руки підкинув мене й зафіксував на місці. Старий замок легко відімкнувся і Викрадач закинув мене в темну кімнату. Я підняла на нього схвильований погляд, з завмерлим серцем чекаючи на свій вирок. Викрадач здвинув брови і гримнув розлючено:

— Ще раз щось викинеш — будеш жити в підвалі!

Він із силою хлопнув переді мною дверима й замок клацнув декілька разів, лунаючи біллю в моїх скронях. Я завмерла, вражено втупившись перед собою. І це… все? Так, я очікувала чогось набагато гіршого. Я думала, він мене хоча б вдарить, як нормальний Викрадач… А він — закрити в підвалі… ще б пригрозив позбавити солодкого. Я важко зітхнула. Адреналін все ще вирував у моїх венах, змушуючи тіло тремтіти. Я мимоволі посміхнулася: я жива.

Моя нова в’язниця, як і минула, була темним запиленим приміщенням. Виднілися лише силуети ліжка й невеликого столика. Не було навіть шафи, у якій можна було б покопирсатися… На стінах висіли пошарпані портрети, вкриті павутинням. З їхнього полотна на мене грізно дивилися невідомі люди й під їхнім наглядом у цій самотній закинутій кімнаті я відчувала себе ще більш наляканою. По вікну стікали краплі дощу. Я наблизилася до нього, переступаючи через поламані рами і шматки шпалер, і визирнула на вулицю. Ліс здавався суцільною темною плямою. Від такого скупчення сірих кольорів мені стало не по собі. На підвіконні біля свічника лежав ще прадавній коробок сірників. Я витягнула один і черпнула ним по коробу. Маленький вогник осяяв кімнату, надаючи їй теплих відтінків.