Глава 11

Ми з Тарою сиділи на моєму ліжку. Вона дивилася перед собою і я, здається, навіть чула, як сильно б’ється її серце. Дякуючи Богу, Алан провів її додому, бо коли ми вийшли з клубу, Тара вся тремтіла, ледве пересуваючи ноги. Так, ситуація здавалася і справді дивною. Згасло світло, розбилося вікно, у нього влетів ворон. Моторошно — не те слово, але всі підлітки просто з глузду поз’їжджали. Замість того, щоби пошукати хулігана, який влаштував цей цирк, усі миттю розбрелися по домівках, а Тара ще півгодини белькотіла, що більше ніколи нікуди не піде в повний місяць. Без твердої руки Алана я б точно з нею не впоралася. Йому ж, як звичайно чоловікам, якимсь магічним способом вдалося її заспокоїти. Проте тепер ми були самі і вона просто повинна була хоча б щось мені пояснити!

Я уважно поглянула на неї й суворо промовила:

— Тара. Що це було?

Дівчинка розтулила тремтячі губи і пробелькотіла:

— Н-не знаю, — вона підняла на мене очі і знизала плечима, — я справді не знаю.

Я насупилася ще сильніше й запитала, чітко підкреслюючи кожне слово:

— Поясни мені, що з повним місяцем не так?

Тара напружено стиснула в руках подушку і прошепотіла жалісливо:

- Обіцяй, що не скажеш мамі, про те, що я тобі розповіла.

- Обіцяю, — я поклала руку на серце, доторкнулася до лоба, спробувала показати жест Спока зі стартрека… Нарешті Тара посміхнулася, витираючи зі щічок сльози й зітхнула:

- Добре. Є одна легенда, — почала вона тихо, — про цей замок… У ньому колись жила заможна родина… Пан і пані. Вони були гарними людьми й дуже скоро в них народилася дочка. Вона була схожа на справжнього янгола. Батьки її любили й оберігали як справжню коштовність. Коли їй виповнилося 16, до неї почали приїжджати сотні кавалерів, адже плітки про її красу розповсюдилися по всіх краях. Але дівчина мріяла зустріти когось, хто її зачарує з першого погляду, тому всі чоловіки отримували відмову. — Більше схоже на диснеївський мультик. Сподіваюся, Тара не почне співати. — Одного разу до неї навідався темний відьмак, який був зачарований її красою. Він запропонував панночці подарувати все, чого вона тільки забажає, проте дівчина відмовилася. Відьмак спалахнув від пекельної злості. Він був зганьблений та прагнув помсти. Чаклун повернувся до свого палацу й викликав темні сили. Він звернувся до самого диявола, аби той заволодів невинною душею панночки. І тоді диявол послав до неї демона. — Дерево нахилилося і його гілка шкрябнула вікно. Тара перелякано обернулася на звук. Її дихання знову збилося і вона ще сильніше притиснула до себе мою подушку. Я пхнула її в руку і збуджено закивала:

— Ну-ну, демона, що далі?

Тара розгублено поглянула на мене й неохоче продовжила.

- Демона… У нього була чітка місія. Він спустився на землю вночі, у повний місяць, заліз до неї в покої, підійшов із кинджалом до ліжка і… — Вона зробила багатозначну паузу. –… і раптом ніж випав із його рук. Її краса заполонила світлом його темне серце… — Голос Тари забринів трагізмом. — Дівчина прокинулася від удару та завмерла, зачарована загадковим незнайомцем. Ще ніколи вона не бачила нікого подібного. Його тіло було вкрите шрамами, попелясте, скуйовджене волосся спадало до самих плечей, а в очах горіла сила й жагуча пристрасть. Дівчина вирішила, що це доля. І з тієї ночі вони пристрасно покохали один одного. — Груша все ще хилилися до вікна, злісно рипаючи гіллям. Я скептично поглянула на Тару й ледь утрималася від уїдливого коментарю щодо впливу дівчачих любовних романів на персонажів у її історії. Тара продовжувала:

- Але демон і людина не можуть бути разом. Він мріяв одружитися з панночкою, тому вирішив піти на відчайдушний крок. Демон прийшов до диявола та почав благати про те, щоби той зробив його людиною. Він благав 5 днів і 5 ночей і тоді диявол погодився. Він зробив демона людиною, але за однієї умови: що кожен повний місяць той буде перетворюватися на огидного монстра і приносити дияволу одну душу. На шостий день демон, який став людиною, знову проник у покої прекрасної панночки, підійшов до її ліжка й побачив, що воно порожнє. Демон дізнався про те, що кохана, його кохана, за ці шість днів зустріла якогось графа, закохалася й поїхала в його маєток. — Очі Тари налилися прозорими краплями сліз. Вона зітхнула і продовжила. — Демон був настільки розбитий і злий, що не знав, що йому робити. І тут на небо пiднявся повний місяць. Він окинув демона своїм сяйвом і той перетворився на огидного монстра. У цю ніч в усьому замку панував жах і страждання. Під ранок демон прокинувся в спальні коханої. Його руки були в крові. В усьому замку стояла мертва тиша. Ніхто не залишився в живих. З тієї ночі минуло кілька століть, а цей демон досі живе в тому замку й кожен повний місяць шукає свою кохану. Коли він її не знаходить, то вбиває одну невинну дівчину, у надії якось залікувати ту глибоку рану у своєму серці.

Я підкинула брови, розчаровано спостерігаючи, як Тара важко зітхає й манірно дивиться у вікно.

— Вау, Тара, ніколи не пробувала писати любовні романи?

Дівчина підняла вгору носика, усе ще дотримуючись свого образу вразливого митця.

- Це ж не я придумала. Це наша легенда.

- Тааак… — я зам’ялася, щоби не дай Бог її не образити, — це чудова казка, але… ти ж не думаєш, що це правда? — Я примружилася, приглядаючись до її обличчя. Тарі не треба було нічого відповідати, усе було написано у її очах. Я не втримала враженого вигуку.