Глава 10

Ми йшли нічними вулицями вздовж лісу. Дорогу освітлювало лише яскраве світло місяця. Десь далеко чувся ритмічний голос сови, тріщали хрущі. Я вдихала солодке повітря, у якому відчувався запах весняних квітів. Тару ж зовсім не захоплювала містерія ночі. Вона здригалася від кожного шурхоту, а коли їжачок завовтузився в кущах, ледве не кинулася бігти назад додому. Я здивовано спостерігала за нею. Вона, звичайно, не була дуже хороброю й у тій печері, проте зараз нею оволоділа справжня паніка. Нарешті я не витримала:

— Давай вже пояснюй, що з тобою коїться.

Тара обхопила себе руками й важко зітхнула.

— Я розкажу тобі, але після дискотеки… не хочу псувати собі настрій.

Я зупинилася і склала руки на грудях:

- Тара, але ти обіцяла.

- Я все розповім, не турбуйся.

Я вказала на неї пальцем і підняла одну брову:

- Брешеш?

- Ні, — завірила вона і трохи нахилила голову убік, пронизавши мене своїм чарівним блакитним поглядом, — пішли, Ганна, будь ласка, мене чекає Алан.

Я знову рушила, не встоявши перед її щенячими оченятами.

- Що за дивне ім’я у твого хлопця?

- Він не звідси, — пояснила Тара, явно задоволена, що тема перейшла на предмет її обожнювання, — Народився в Руминії, здається... Я взагалі мало що про нього знаю. Він з'явився у нашому селищі зовсім нещодавно. Такий загадковий і чарівний… а ще дуже багатий! - Її очі враз заблищали.

Я насупилася, поглинута своїми думками:

— А не дивно, що багата людина переїхала в маленьке селище на Україні?

Тара мрійливо підняла очі.

- Алан не звичайна людина. Він шукав спокою, єднання з природою…

- З мишами… — не витримала я.

Вона не помітила моєї шпильки і продовжила зачаровано:

— Знаєш, він мені сподобався тільки но я його побачила проте… я й не думала, що він зверне на мене увагу.

Я змірила її незадоволеним поглядом:

— Будь обережною з ним, добре?

Тара подивилася на мене очима, сповненими наївного подиву, і закліпала своїми довгими віями.

— Що ти маєш на увазі?

Я закотила очі й зітхнула.

- Такі хлопці зазвичай люблять гратися… з милими дівчатами.

Тара скривила носика:

- Він не перший хлопець, з яким я йду на побачення, тому можеш за мене не турбуватися

Я підкинула брови, вражено поглянувши на Тару. Як вона може бути такою милою й таким стервом одночасно?

Ми наблизились до двоповерхової будівлі, яка гордовито іменувалася клубом. У вікнах блимало різнокольорове світло, музику було чутно навіть на вулиці. І не через гарні динаміки, просто замість скла у вікнах зяяли дірки. Біля будівлі стояв величезний мотоцикл. Побачивши його, Тара радісно заплескала в долоні, наш крок прискорився, а її груди якимсь дивним чином стали більше. Наш крок відчутно прискорився. Ми зайшли до будівлі. На імпровізованому танцполі стрибали підлітки. Вони танцювали під якийсь прадавній хіт, який я чула ще дитиною в таборі. Біля магнітофона з парою колонок стояв хлопець, який явно застряг десь у шестидесятих. Він хитав головою в такт музиці й іноді натискав на кнопку гучності, вочевидь сподіваючись, що ці старенькі колонки несподівано набудуть надпотужності, якої в них ніколи не було. Тара вхопила мене за руку й потягла на середину танцполу. Я ніколи не була прихильницею дискотек і пісня про статеві органи й інструкцію до їхнього використання не додавала мені ентузіазму, але Тарі, схоже, подобалось і я спробувала також трошки пострибати, вдаючи, що ця музика має ритм.

Через хвилину нашого тупцювання на Тару раптом налетіли три жахливі фурії. Я вже приготувалася захищати її, але почувши веселі дівчачі теревені, зрозуміла, що єдина загроза — це бути жертвою нудних бабських балачок.

- Це Ганна, ви, напевно, уже знаєте, — нарешті вигукнула Тара, торкаючись моєї руки. Я не розгубилася й зімпровізувала:

- Так, привіт. Я місцева знаменитість, три платинові платівки, одна золота, премія Греммі…

Дівчата завмерли, втупившись у мене в німому здивуванні.

— То вона так жартує, — пояснила Тара.

Усі троє переглянулися і вибухнули бридким дівчачим сміхом.

Я спробувала скорчити посмішку, але всім, схоже, було плювати і я розслабилася.

Дівчата щось пищали, скакали й цей заразний ентузіазм приклеївся й до мене. Тільки Тара не розділяла наших дурощів і поперемінно озиралася, шукаючи когось поглядом. Хоча, кого я обманюю? Шукаючи Алана поглядом. Дивно, але його ніде не було. Я вже створювала план помсти цьому брехливому поганцю, коли щось змінилося. Музика стихла й дівчат почали запрошувати кавалери. Усі закружляли в повільному танці. Ну… окрім нас двох.

- Де ж він? — тихо спитала Тара, стурбовано озираючись, — я ж бачила його мотоцикл.

- Забудь про цього покидька, — відказала я бадьоро і протягнула до неї руки, — навіщо він тобі, коли в тебе є такий чудовий кавалер, як я? — Я поправила уявну краватку й підморгнула їй. Тара сумно посміхнулася і вже поклала руку в мою долоню, коли нас нахабно обірвав впевнений голос.