Глава 9

Біля вікна, розхитуючись у різні сторони, скрипіло дерево. Повний місяць світив у вікно своїм ніжним блакитними промінням. Я вже півгодини лежала в ліжку й не могла заснути. Мені не давала покою ця дивна сварка між Тарою й Бертою. Схоже, це містечко і справді щось приховує. Хто така Лана і… чому мені здається, що невідомі люди знають про мене щось, чого не знаю я? Чи не дивно, що в усіх жителів такі незвичні імена? І ще цей замок… чому Тара мені збрехала, адже вона не могла його не бачити у лісі? Чому візник не хотів про нього говорити? Я перевернулася на бік й поглянула на яскравий місяць, який гордовито світився на нічному небі. Можливо, це все має логічне пояснення, проте зараз я зовсім нічого не розумію. Пролунав тихий стукіт у двері. Я здригнулася й підскочила на ліжку. Що це? Грабіжник, вбивця? Я притиснула руку до лоба й посміхнулася. Так, і він стукає у двері.

Я відсунула засув і в кімнату застрибнула збуджена Тара. Вона була яскраво нафарбована, у моїй кофтинці і явно готова веселитися. Дівчина приклала палець до вуст і протягнула:

— Тссс.

Я кивнула, розгублено спостерігаючи за нею. Тара підбігла до вікна й гарячковито почала оглядати раму.

- Збирайся, ми йдемо на дискотеку - вигукнула вона заклопотано.

- Що? Навіщо мені туди йти?

- Познайомишся з моїми друзями, збирайся швидше, ми запізнюємося 

- Чому через вікно? Бо мама не повинна знати.

— Чому?

— Важко пояснити. Вона не хоче щоб я йшла.

— А вона має рацію?

Тара відволіклась від рами і крансомовно подивилася на мене:

— Ні.

— А ще тебе чекає Алан, правда ж?

Вона не втримала посмішки і мрійливо підняла погляд.

— Так, він мене запросив. І я просто повинна там бути.

Я застигла, раптом осяяна чудовою ідеєю.

- Тара, ми нікуди не підемо. - Діловито оголосила я й склала руки на грудях, як завжди любила робити моя мама.

Вона ошелешено втупилася в мене:

— Що? Чому?

— Якщо твоя мама заборонила, значить, не просто так.

— Якби ти знала, чому вона мені заборонила, то посміялася б! — розлючено буркнула дівчинка. «Чудоооово». Я знизала плечима:

— Тоді поясни мені.

Тара відкрила рота в повній рішучості щось сказати,  проте вмить передумала й затнулася. Я не витримала й врешті вигукнула:

— Та що, чорт забирай, тут відбувається???

— Тссс, — налякано прошепотіла вона, — Добре, я тобі розповім, тільки не тут.

Вона відчинила вікно і я побачила розлогу грушу, гілки якої досягали другого поверху. Ну що ж, гайда веселитися!