Глава 30

Берта швидким кроком йшла вздовж мокрих нічних вулиць. У руках вона тримала декілька важких пакетів. Увесь вечір її переслідувало якесь моторошне передчуття, але зараз вона була впевнена, що за нею хтось спостерігає. Вже декілька місяців їй було не страшно ходити вулицями. Але сьогодні жах знову повернувся й навіть запалав із новою силою. Нарешті Берта наблизилася до свого будинку. У кущах позаду щось зашаруділо. Вона пришвидшила крок, не наважуючись озирнутися. Тьмяне світло ліхтаря ледь освічувало дорогу. Берта тремтячими руками відчинила хвіртку. Раптом нога втрапила у ямку й пакет вислизнув із її рук. Берта застигла, відчуваючи, як усе тіло клякне від страху. Позаду ясно чулося гарчання. Її серце застигло. Вона набрала повітря в груди й озирнулася. У декількох метрах від неї височіло жахливе чудовисько. Вона втупилася в його кровожерливий погляд і закричала.

Від свіжих пиріжків відходив гарячий пар. Навколо невеликого дерев’яного столу зібралося п’ятнадцять жителів. Усі вони були одягнені в чорні мантії, зціплені брошкою з вирізьбленим символом. Хрест, зображений у зіниці ока. Усі щось обурено обговорювали. На широкому стільці возсідав сільський голова, авторитетно спостерігаючи за присутніми. Зоряна, як завжди, гостинно посміхаючись, підбігла до гостей і метушливо поставила кухоль узвару на стіл.

— Пригощайтеся, — сказала вона, витираючи руки об фартух. Усі вдячно закивали й потягнулися за частуванням. Сільський голова кашлянув, аби привернути увагу й підняв свої сто кілограмів зі стільця.

— Пані та панове. Ми зібралися в таку пізню годину, щоб обговорити дві важливі речі. Перше — це напад чудовиська на наше селище. Він опустив голову й важко зітхнув. — Знову. Берта… — Він кивнув на Берту. Вона гордо підкинула підборіддя, насолоджуючись загальною увагою. –… Олех… — Олех підняв червоні втомлені очі. Сільський голова сперся кулаками на стіл і хитнув головою. –… і ще декілька жителів бачили демона. Усе селище налякане, чудовисько чимсь невдоволене. Треба вирішити це питання. І друга тема, на якій настояла Зоряна, — він важко зітхнув, –… день пирогів, який відбудеться в цю суботу.

Грася збуджено закивала й оголосила:

— Я пропоную, щоби Зоряна приготувала свій чорничний пиріг зі скоринкою.

Зоряна сором’язливо посміхнулася. Сільський голова кивнув і відкрив рота, щоби повернутися до попередньої теми, але його перебили.

— А ще можна влаштувати майстер класи з готування пирогів! — Запропонував Хват.

Сільський голова насупився і знову спробував щось промовити, але в дискусію вже вступила Віта:

— Будемо крутити по радіо пісні про літо увесь день!

Усі задоволено закивали.

Раптом скрипнули двері й у кімнату увірвався холодний вітер із вулиці. Усі замовкли й напружено подивилися на прочинені двері. У повітрі зависло мовчання. Врешті сільський голова зібрався із силами й гукнув:

— Хто тут?!

Двері заскрипіли й у вітальню увійшов Алан. Усі здивовано подивилися на нього. Алан зупинився біля дверей і оголосив невимушено:

— Я бачив Ганну.

Олех скочив на ноги й вигукнув:

— Забирайся звідси! Тобі тут не можна бути!

Сільський голова вказав йому жестом замовкнути й кивнув Алану:

— Що ти сказав?

Алан склав руки на грудях і промовив:

— Я був у замку. — Присутні ахнули й по кімнаті прокотився збуджений шепіт. Алан захитав головою.

— Ганна там, але ніякого демона з нею немає.

Усі завмерли. Сільський голова насупився.

— Ти впевнений?

Алан кивнув.

— Так. З нею живе якийсь чоловік, але він звичайна людина.

Віта скочила на ноги й загомоніла:

— Це через це демон сердиться! Я ж казала, її треба прив’язати до дерева й залишити в лісі!

— Й обмазати калиною, кажу вам, калиною обмазати! — загомонів Лоан, потрушуючи пальцем у повітрі.

Сільський голова важко зітхнув і обвів усіх суворим поглядом.

— Що будемо робити, панове? Треба вирішувати швидше. Жителі перелякані. Серед них розповсюджується думка звернутися до уряду за допомогою. Якщо це станеться, почнеться розслідування, а нікому це не потрібно.

Усі закивали, перелякано подивившись один на одного. Олех просвердлив Алана розлюченим поглядом:

— Але ми ж не будемо обговорювати це при ньому?

Губи Алана розтягнулися в глузливій посмішці й він грайливо підморгнув Олеху.

— Не турбуйся, я нікому не розповім про ваш маленький секрет. Навіть більше, я допоможу вам забрати з замку Ганну, ну і зробити з нею… — Він махнув рукою –… що ви там збираєтеся. — Алан підняв очі і протягнув лагідно. — Я також хочу, щоб у цьому селищі, нарешті, запанував мир.

Жителі переглянулися. Губи Алана розтягнулися в задоволеній посмішці.