глава 28

Світло місяця застеляло ліс. Я стояла біля дерев’яного містка, під яким шуміла швидка річка. Вітер загойдав гілки дерев і десь далеко пролунало виття. Я озирнулася, відчуваючи, як по тілу пробігають неприємні мурахи. Але окрім неясних силуетів дерев, не було видно нічого. Я знову поглянула перед собою. Тепер посеред містка стояв Хейван. Він дивився кудись вдалечінь, із силою стискаючи в руках рушницю. У цьому моторошному лісі побачити його було справжнім щастям! Спокій знову заповнив моє серце і я радісна кинулася до нього. Хейван озирнувся і його очі блиснули тривогою.

— Тримайся далі! — викрикнув він. Я сповільнила крок, розгублено дивлячись на Викрадача. Хейван насупився і крикнув ще більш роздратовано: — Роза! Я сказав тримайся далі!

Я застигла. Роза? Я опустила погляд. Я знову була в цій клятій багряній сукні, довге золотаве волосся хвилями спадало по плечах. Я насупилася, відчуваючи якусь неприязнь до цього вбрання й до себе самої. Чому вона мене переслідує? Я підняла очі й заціпеніла від жаху. Хейван лежав бездиханний посеред містка. Його кров розтеклася по дереву й повільно крапала в прозору річку. Над його тілом нависло жахливе чудовисько. Воно важко дихало, свердлячи мене пекельним поглядом.

Я різко сіла на ліжку, захлинаючись від страху. Щоки палали від сліз і я ніяк не могла втямити де знаходжуся. Я поглянула на руки, які несамовито тремтіли. У вікно пробивалися перші промінчики світанку.

Я вже декілька годин рилася в книжках. Тільки зараз я зрозуміла, що Хейван може померти! По-справжньому. Це були якісь божевільні міфічні битви, у яких мені не було місця, але я повинна була щось зробити!!! Двері скрипнули. Я підняла очі. Хейван зробив декілька кроків до мене. У його руках була чашка, з якої виривалася хмарка пару, і він дивився на мене своїм темним глибоким поглядом. Я ніби знову відчула на своїй щоці його гарячі губи й ніяково опустила очі. Він зробив декілька кроків і поставив біля мене чашку з чаєм. Я вдячно кивнула.

— Дякую.

Він присів навпочіпки і спитав хриплим голосом:

— Читаєш?

Я закивала. Хейван важко зітхнув і зазирнув у мої очі.

— Причепо, вибач… я… Впустив той факт, що сьогодні місяць у повні.

Я насупилася, підозріливо покосившись на нього.

— І що?

Він подивився на мене з-під лоба.

— Ти ж розумієш, що це небезпечно.

Я захитала головою:

— Якщо ти сподіваєшся, що я сьогодні поїду, то цього не буде.

Він посміхнувся, поглянувши на мене з якоюсь гордістю.

— Я й не розраховував, що ти погодишся, але варто було спробувати. Ти знаєш де знаходиться рушниця. Тримай її біля себе. Про всяк випадок.

Я кивнула. Хейван нахилив голову й кивнув на мої книжки.

— Може, залишиш їх і зіграємо в карти?

Я округлила очі, вражаючись його безтурботності.

— Хейван, я повинна знайти відповідь сьогодні.

Він тепло посміхнувся:

— Отже, принести тобі сніданок сюди?

Викрадач просидів зі мною увесь день. Більшість часу він мені допомагав, але іноді йому ставало нудно й він усіма силами відволікав мене від справ, то жбурляючи в мене згортками паперу, то вмовляючи зіграти в хованки. Наближався вечір і з кожною годиною я все більше нервувала. Десь о сьомій Хейван вирішив піти у свій підвал. Я очікувала ще одного поцілунку на прощання, але він лише по-дружньому скуйовдив моє волосся. Хоча, це також непоганий прогрес у наших стосунках. Коли він пішов, я втомлено всілася на канапу й відкрила якусь книгу про міфічних створінь. Не знаю скільки їй було років, але деякі сторінки обсипалися мені на джинси. Я, без усілякої надії, знайшла главу, присвячену перевертням, і вже через півгодини натрапила на те, що шукала! Я жадібно втупилася в заповітні рядки, на цей раз усіма силами намагаючись не розірвати сторінку. Прочитати закляття. І це все?? Я примружилася. Але це було необхідно зробити саме сьогодні. Я скочила на ноги й чимдуж понеслася донизу. У коридорі я врізалася у Викрадача. Він незадоволено буркнув, але я схопила його за руку і збуджено затараторила.

— Я знайшла! Хейване, Я знайшла!

— Що?

— У одній книжці, 18 століття, я впевнена, що це подіє!!!

Він насупився, намагаючись мене зрозуміти, але я була надто збуджена, тому після декількох марних спроб, Хейван стиснув мої плечі і промовив:

— Дихай.

Викрадач декілька разів глибоко вдихнув, аби продемонструвати мені, як це правильно робиться, і тільки коли я повторила за ним, мені дозволили говорити:

— Що ти знайшла, кажи.

Я набрала в легені якомога більше повітря й видала:

— Сьогодні! Я повинна прочитати закляття опівночі!

Він насупився, усе ще стискаючи мої плечі.

— Причепо, але я сьогодні перетворююсь.

Я швидко закивала головою.

— У тому й то справа! Я це повинна зробити біля тебе у вовчій подобі. Тебе повинно огортати світло місяця!

Хейван хитнув головою:

— Як ти собі це уявляєш?

Я спокійно знизала плечима.

— Прив’яжемо тебе до дерева і я прочитаю закляття. Це ж вихід, Хейван!

Він важко зітхнув:

— Це не подіє, Причепо.

— Але звідки ти знаєш???

Хейван знизав плечима.

— Бо я знаю як стати вовкулакою. І це не те.

Я застигла, ошелешено втупившись у нього.

— Щ-що? — ледве витиснула я.

— Вибач, Причепо. Коли ти сказала мені варто на цьому зосередитися, я так і зробив. Це вміння є в кожного перевертня і проявляєтьс за деяких обставин.

Я все ще шоковано дивилася на нього, не в силах вимовити і слова. Він мовчки спостерігав за мною, готовий вислухати все, що я скажу. Нарешті я доторкнулася до свого лоба й зовсім розгублено пробелькотіла: