Глава 26

Ніч я провела на даху, щоби Викрадач точно мене не знайшов. Я загорнулася в усі ковдри, які знайшла в будинку, і довго плакала, заїдаючи палаючий біль печивом. Вранці я залізла до замку розпатлана, заспана і, напевно, у цукровiй пудрі. Я втомлено попленталася до своєї кімнати, тягнучи за собою всі свої ковдри. Я чітко вирішила, що нікуди не піду. Адже не дуже приємно бути інструментом у війні двох чоловіків, які ще й кохають когось іншого! Тепер я сама буду вирішувати, що робити й де мені це робити!!!

Принцеса балу… Я сумно посміхнулася, згадуючи як по-ідіотськи вчора виглядала. А я ще уявила, що Викрадач хотів мене поцілувати! Дурепа! Він, певно, сережки мої розглядав. Та в нього замість серця… замість серця… крижаний павичий пух! Він не вміє кохати, співчувати і… Я застигла. Хейван сидів на підлозі біля моїх дверей. Він підняв на мене червоні, втомлені очі. Я розгубилася, зовсім не знаючи, що сказати. Хейван підвівся. Я вражено дивилася на нього. Він впевнено наблизився до мене, схопив за плечі й обійняв так сильно, що я навіть не змогла поворухнутися. Я сторопіла. Лють повільно танула, знову поступаючись місцем божевільній закоханості. Викрадач доторкнувся обличчям до мого волосся і стиснув мене ще сильніше:

— Я думав, ти втекла.

— Не діждешся, — буркнула я, але більшість моїх слів розтанули, врізавшись у його сорочку.

Хейван здригнувся. Певно, посміхається.

— Вибач. Тоді я ще не знав, що ти станеш моїм другом.

Серце стиснулося. Другом? Ну чудово, привіт френдзона. Він відхилився, зазирнувши в мої очі.

— Я дуже боюсь, що з тобою щось станеться. І я не впевнений, що зможу тебе захистити. Тому тобі краще повернутися додому. Ніхто не знає, де ти живеш?

Я махнула головою, намагаючись сховати образу у своїх очах.

— Добре. Збирай речі, ми поїдемо до залізничної станції.

Викрадач твердо кивнув і повернувся, щоб іти. Я зібралася із силами і квапливо вигукнула.

— Хейван, — він озирнувся. Його погляд був надто рішучим і безглуздо сподіватися, що він передумає, якщо я просто попрошу. Відповідь швидко увірвалася в мою свідомість. — Я… схоже, можу тобі допомогти… зрозуміти, як контролювати свої перевтілення.

Він опустив брови:

— Можеш?

Я підняла очі.

— Так. Мені треба декілька днів.

Він насупився.

— Це не важливо.

Я зробила крок до нього й махнула головою.

— Ні, я хочу це зробити! Дай мені шанс.

Він насупився. Я використала останній ресурс.

— Я людина, Хейван. І я хочу самостійно приймати рішення.

Викрадач завмер, просвердливши мене незадоволеним поглядом, але я твердо стояла на своєму.

— Два дні, — оголосив він безапеляційно, — ти використовуєш олію, яку я тобі дав. Постійно. — Я кивнула. — Якщо є якась небезпека, ти сідаєш на квадроцикл і, щоби не сталося, їдеш по трасі в місто.

Я кивнула. Він засунув руку в кишеню і протягнув мені ключі.

— Носи це із собою.

— Добре.

Він на хвилину задумався, потім розвернув мене до сходів і кинув коротке.

— Пішли.

Я невпевнено попленталася вперед. Викрадач швидко спустився на перший поверх і підійшов до вхідних дверей. Я зупинилася біля нього. Він вставив ключі в замкову щілину і вказав на них.

— Без мене на вулицю не виходь, це може бути небезпечно. Ключі будуть тут про всяк випадок. Ми домовилися?

— Так.

Він кивнув.

— Добре. А тепер нам обом треба поснідати. Де тебе чорти носили?

Я всілася на асфальт біля якоїсь кав’ярні й відкрила ноутбук. Декілька хвилин і знайома сторінка Гугл дружньо привітала мене. Хейван сперся на стіну будівлі і втомлено заплющив очі. Я штурхнула його в плече:

— Гей! Не спати!

Він невдоволено примружився й відсунувся від мене подалі.

— Якщо б ти дав мені трохи більше часу…

— Два дні, — категорично відказав він, заплющуючи очі.

Я знову його обурено штурхнула:

— Тоді не спи!

Він ніяк не відреагував. Я стиснула губи і взяла справу у свої руки. Я набрала в пошуковій сторінці англійською «Ways To Become A Werewolf». Гугл миттєво підібрав для мене тисячі сторінок. Я задоволено кивнула.

— Ось бачиш, так набагато зручніше, аніж розбиратися з твоїми книжками. Викрадач промовчав, певно, вже засинаючи. Я розцінила це як згоду й відкрила першу сторінку.

— Дивись, тут є багато варіантів! Можна випити води з вовчого сліду рівно опівночі в повний місяць, — я поглянула на Хейвана. Він скривився, заперечливо хитнувши головою. Я зітхнула — Добре. Ще можна зняти з вовка шкуру й носити рівно тринадцять днів на оголене тіло. — Хейван розплющив очі і красномовно подивився на мене. Я ніяково відвела погляд, відчуваючи, що з кожною хвилиною його бажання мене вигнати росте. Я відкрила іншу сторінку й через декілька хвилин знову повернулася до Хейвана.

— О, дивись, це може бути цікавим! Треба провести ритуал, — Викрадач підкинув брови, усе ще прикидаючись сплячим. — Тут ще написано про те, як змусити вовка в зоопарку тебе вкусити… але я думаю ми можемо це пропустити. Тебе ж начебто вже вкусили.

Хейван повернув голову до мене і втомлено зітхнув.

— Може, є щось ще?

— Ну… Треба знайти відьму. Вона може тебе трансформувати.

— Чудово, я вже знайшов. Причепо, кажи закляття.

Я насупилася:

— Якщо будеш так себе поводити, у нас нічого не вийде!

Хейван знову поклав голову на стіну й заплющив очі.

— Гаразд, вибач. Кажи, що треба робити?