Глава 24

— Але як вона вижила? — все ще не могла второпати я.

Викрадач провів рукою по шерсті Люсі й відповів задумливо:

— Напевно, втекла.

Я насупилася, з недовірою поглянувши на нього.

— Те, що я бачила… від цього важко втекти.

— Коти вміють лазити по деревах, — спокійно зауважив Хейван.

Я накрилася ковдрою і краще вмостилася на дивані. Може, не так правдоподібно, як хотілося, але, схоже, кращого пояснення отримати не вдасться. Я нахилила голову вбік, з цікавістю спостерігаючи за Хейваном. На його губах тліла легка усмішка. Він повільно водив рукою по пухнастій шерсті Люсі, зануривши погляд у метушливий вогонь. Я примружилася і знову розірвала тишу:

— Про яку небезпеку ти казав?

— Боюся, що ти можеш спробувати зламати двері ще раз.

Я вперто стисла губи:

— Це ж через того Кренделя, так?

Він поглянув на мене й сумно усміхнувся:

— Непогано, міс Марпл. А що я їв на сніданок, вгадати можеш?

Я опустила очі й насилу витиснула із себе:

— Ти… хочеш повернути Розу?

Хейван набрав у груди повітря і важко видихнув.

— Я просто хочу знати, що з нею сталося.

Я знизала плечима:

— Не думаю, що Крендель заподіяв їй шкоди. Він же начебто кохав її.

Хейван сторопів. Я завмерла, вмить допетравши, що він не читав щоденник і уявлення не має про те, що його прекрасна наречена насправді хвойда. І я точно не хочу бути тією, хто йому про це розкаже! Викрадач суворо опустив брови і втупився в мене твердим поглядом.

— Повтори, — жорстко наказав він. Я зіщулилася:

— Я не знаю, мені… чомусь… так здалося…

Я закусила губу й пообіцяла собі, що більше ніколи не видам ані звуку! Хоча ні… надто жорстко… просто буду рахувати до десяти…

Шрам Хейвана зморщився від гніву, він зціпив зуби і процідив розлючено:

— Як… як він міг??? Він же знав, як я її кохаю, він же знав, що вона все для ме… — Раптом його очі сповнилися дивним осяянням. Він закрив їх руками й захитав головою:

— Ти не шпигунка.

Я насупилася, розгублено подивившись на нього. Він міркував про щось якусь мить, а потім легко хитнув головою.

— Хоча, це було очевидно. Я б тебе ніколи не найняв за кимсь шпигувати.

Ця заява мене відволікла від суті розмови, але я не могла її залишити без уваги й ображено фиркнула:

— Я чудовий шпигун! Без усілякої підготовки мені вдалося проникнути на ворожий об’єкт!

Він відкинувся на спинку дивана, знову повертаючись до своєї коханої чашки з чаєм:

— Ага, і застрягла там. Був би я трохи жорсткішим, ти б зараз сиділа в підвалі з проваленим завданням.

Я відкрила рота від обурення.

— Я начебто розкрила усю секретну інформацію про тебе!

Хейван незворушно зробив ковток свого улюбленого мате і скептично підняв брови.

— І який би в тебе був звіт? Провівши три місяці на об’єкті, я втерлася в довіру до суб’єкта і прийшла до висновку, що він перевертень, який намагається помститися іншому перевертню за те, що той викрав його дівчину 150 років тому. Думаю, твоє керівництво оцінило б. І все ще не забувай про рятувальну операцію, яку їм би довелося проводити через тебе.

Я завмерла, не знаючи, що на це відповісти. Глузлива усмішка Викрадача роздратувала мене ще більше і я жбурнула в нього подушкою.

Я прокинулася вранці і, примружившись, знайшла поглядом Хейвана. Він спав на іншому боці дивану. Я доторкнулася до свого волосся й почервоніла. Так, чудово, що я прокинулася раніше. Не варто йому бачити мене в такому вигляді. Люсі помітила, що я вже не сплю й ліниво підійшла до мене. Я провела рукою по її шерсті і знову ковзнула поглядом по обличчю Хейвана. Так, я збиралася швидше піти, але він був таким чарівним… Його груди підіймалися від спокійного дихання, очі приховували таємничий світ його власних сновидінь, а на губах застигла легка посмішка. Хейван виглядав таким… вразливим. Я не втрималася й підкралася до нього так тихо, як могла. Зморщений шрам, пронизував його обличчя. але він вже давно перестав мене лякати. Як певно було жахливо бути зрадженим кращим другом… Адже Хейван залишився на самоті зі своїм болем. Раптом дивне бажання пронизало мене так сильно, що я не змогла йому протидіяти.

Я затримала подих, наблизилася до Викрадача й доторкнулася губами до його неголеної щоки. Уста вколола жорстка щетина і я спалахнула від сорому. Я відсторонилася, налякано втупившись у обличчя Хейвана. Він ніяк не відреагував, так само спокійно дихаючи. Мої губи пекли приємним теплом, а серце немов виривалося з грудей. Я всілася на підлогу й затамувала подих, не в силах відірвати погляду від свого Викрадача.

Я наспівувала щось, як мені здавалося, схоже на творіння Моцарта, змахуючи пилюку зі старезних підсвічників. Так, колись це облізле, пусте приміщення було, вірогідно, бальною кімнатою. Тут танцювали леді й кавалери, а тут стояв оркестр і все горіло й виблискувало, як у фільмах. Я, пританцьовуючи, підхопила на руки Люсі й ми закрутилися в танці.

У дверях матеріалізувався Викрадач. Він із нахабною посмішкою слідкував за мною. Знову. Помітивши його, я зупинилася й покрилася з ніг до голови густим рум’янцем. Хейван склав руки за спиною, дивлячись на мене з-під лоба:

— Я вчора намагався знайти одну книгу… і не знайшов.

Я втупилася в нього, напружено намагаючись второпати до чого він веде.

— Ти влаштувала хаос у бібліотеці й було б не погано, якщо б ти там прибрала.

Я аж відкрила рота від такого нахабства.

— Добре? — спитав він, зовсім невимушено. Я не змогла витиснути із себе і слова, ображена до глибини душі. Хейван задоволено кивнув і пішов.