Розділ 7

Ермеліс

Дорога до Грота була далекою – добиратися туди довелося ще майже добу. Лише один раз я зробив зупинку, щоб трохи поїсти та хоч пару годин поспати. Я вже не відчував втоми, я лише хотів встигнути туди, де могло ховатися джерело всіх наших бід, де могла бути Аліна. Так, я був певен, що її викрали.

Ліс зустрів мене безмовністю. Лише шелестіли дерева, стрекотіли птахи на гілках. Тут завжди було тихо. У цьому лісі водилися дивовижні види тварин – тому полювання було суворо заборонено. Прогулянки теж не користувалися популярністю – надто багато заповідних стежок, які запросто могли завести в саму хащу або взагалі водити по колу недосвідчених мандрівників.

Я знав стежку, що веде до Грота Вогню. Лісом довелося йти пішки, обережно ступаючи вузькими стежками. Тут всюди був запах пожухлого листя та хвої сосен.

Скільки минуло часу з моменту нашої розлуки з Аліною? Десять днів? Темрява! Це так багато... Я мучив себе, докоряв, не маючи жодної можливості дізнатися, що з нею. Тішило лише те, що встиг надіти їй наш родовий браслет – артефакт, символ любові Імператора до своєї обраниці. Він служив індикатором, показував стан мого здоров'я, давав їй сили та захист від ментального впливу. Ніхто не міг пробратися в її думки, але врятувати її від фізичної розправи йому було не під силу. Крім того, браслет міг відповідати на запитання, тільки ставити їх потрібно було правильно, та й перелік був невеликий.

Ну ось і Грот. Вхід закритий сосновими лапами.

Похмурий, невисокий, що зайти всередину можна лише зігнувшись навпіл. Під стелею пищать кажани, звисають невеликі сталактити. Я спускаюся вузьким лазом. Місцями доводиться повзти на животі.

І ось опиняюся в ядрі Грота – тут невелика криниця, на дні якої не вода – а вогонь, що ніколи не гасне. Багаття горить цілодобово без дров і вугілля. Тут багато вуглекислого газу, не вистачає кисню, але саме тут, якщо вірити легендам, розташований портал до Пекла. Я знайшов на стіні накреслений знак перевернутого трикутника, перекресленого горизонтальною лінією в центрі.

Обережно підношу колбочку з кров'ю та заливаю нею трикутник, шепочучи заклинання відкриття порталу.

Лунає шипіння, скрип, і тут же стіна зникає... Я роблю крок уперед, опинившись у темному тунелі. Здається, вийшло!

***

Аліна.

Я втратила рахунок часу. Скільки я сиджу в цьому дивному місці?

Враховуючи, що я не дуже хочу в туалет, і не так вже й сильно зголодніла – навряд чи більше доби. Але, напевно, не знала. Вода в пляшці виявилася нормальною – я пила її потихеньку, і жодних розладів чи інших неприємних відчуттів не виникало. До мене заглядав ще кілька разів Асмодей, ставлячи одне запитання:

– Браслет віддаси?

І я незмінно відповіла:

– Ні!

Востаннє він приніс плошку з кашею, розв'язав мені ноги і навіть провів у вбиральню, що була навпроти моєї «клітини».

Я насилу дошкандибала – ноги сильно затекли, по тілу бігали мурашки.

– Навіщо я вам, Асмодей? – Запитала свого стражника, повертаючись назад.

– Нам потрібний браслет, – пробасив Чорт.

– Але навіщо?

– Я й сам не знаю, – знизав плечима. – Господиня каже, у ньому є сила. Але це Темна магія, я з нею не знайомий.

– Ясно. Я вже тут довго? – Задала я головне питання.

– Той препарат, яким ти надихалася, присипляє на три доби. За земним часом. А тут зовсім інакше йде час. Одна година тут майже доба на Землі.

– Ого! – свиснула я. – І скільки пройшло з того моменту, як я прийшла до тями?

– Годин п'ять, – відповів Асмодей.

– Тобто я тут вісім днів, – жахнулася я, додавши до трьох несвідомих, можливі п'ять... – Жах! Тьотя Соня, мабуть, уже на вуха всю Одесу та Виворот заодно підняла.

– Приблизно так, – не заперечував Чорт.

– А можна мені назад? – тихо попросила я.

– Ніяк ні. Ольга просила не зводити з тебе очей. Ти – її головний козир, щоб зайняти місце на троні Темної Імперії.

– Навіщо їй це? – ми вже повернулися в камеру, але Асмодей був не проти побалакати, тому зачинивши двері з внутрішнього боку, влаштувався навпроти мене, спостерігаючи, як я їм кашу.

– Дурна... Ти знаєш, що може Імператриця Вивороту?

– Ні, – відповіла я.

– А ще заміж зібралася.

– Вибач, мене не встигли просвітити, та й я поки що не погодилася.

– Неправда, раз браслет на тобі, та ще й цілий, без застібки, – у чорних очах співрозмовника спалахнуло зелене полум'я, – ти дуже навіть погодилася. Це і дратує Ольгу.

Ось воно що! Виявляється, браслетик уже за мене все вирішив! І Ермеліс явно знає! Ну, стережись! Зустрінемось – поговоримо, демон!

– Темрява, – видихнула я.