Розділ 6

Аліна.

Я прокинулася від яскравого сонця, що світило у вікно. Поруч мирно сопів Ермеліс. Я згадала події минулої ночі та прикусила язик. Так… Це було чарівно! Чудово! Стільки ніжності, кохання та тепла мені не дарували ніколи і вже не зможе подарувати ніхто. Крім нього.

Я торкнулася його щоки.

Мій. Рідний. Коханий. І все одно, що демон. Демон моєї душі, демон, який зміг розбудити мої почуття та розтопити лід, який сковував моє серце буквально за пару днів.

Кімната була дуже простора. На підлозі – паркет зі світлого дерева, без килимового покриття; високі підвісні стелі, прикрашені ліпниною та точковими лампочками.

Меблів було небагато. Широке ліжко з темної породи дерева, вкрите червоними атласними простирадлами, стояло вздовж стіни біля високого вузького вікна. Невеликі різнокольорові квадратні подушки з мордами різних тварин валялися на підлозі, як і наш одяг. Біля протилежної стіни стояв комод на низьких різьблених ніжках, біля нього – два м'які крісла та скляний столик, на якому стояла тарілка з фруктами. У дальньому кутку, біля вхідних дверей, – вбудована шафа та ще одні двері.

Я обережно встала з ліжка, накидаючи на оголене тіло одне з простирадл.

– Втекти хочеш? – сонним голосом спитав Ермеліс.

Я здригнулася від несподіванки, обернулася і посміхнувшись відповіла:

– Мені потрібно в душ.

– Душ за тими дверима, – махнув рукою у потрібному напрямку демон. – З тобою можна?

– Я боюся, ми знову захопимося, – червоніючи відповіла я.

– Іди, принцеса, я не стану тобі заважати цього разу, – помітивши моє замішання відповів він. – Попрошу Елізу тобі підібрати щось із одягу. Боюся, твоя потребує прання та прасування.

– Хто це? – Здивувалася я, погоджуючись з розумними аргументами, але черв'ячок ревнощів раптово завівся всередині.

– Моя сестра, – відповів Ермі спокійно.

– Спасибі! – я швидко сховалася в ванній кімнаті, щоб не дражнити його своєю наготою.

Душ допоміг не лише освіжитися, а й трохи впорядкувати почуття та думки. Я повернулася в кімнату, обмотавшись величезним білим рушником.

Ермеліса не було, зате біля вікна стояла висока струнка дівчина з довгим рудим волоссям. Вона була одягнена в джинси та чорну футболку.

– Вітаю! – Помітивши мене, сказала вона. – Я – Еліза.

– Вітаю. Аліна, – представилася я, підійшовши ближче. У неї були такі самі золоті очі, як у брата.

– Я рада, що Ермеліс встиг знайти тебе. І рада познайомитися з тобою, – дівчина обняла мене. – Брат сказав, що тобі потрібен змінний одяг на перші дні. Я принесла де що. Я, хоч й трохи вище за тебе, але, думаю, речі тобі пасуватимуть. Тут немає строгих правил чи етикету, незважаючи на те, що ми імператорська сім'я. Дрес-коду дотримуються лише на світських прийомах.

– Дуже дякую тобі, Еліза.

– Переодягайся, я почекаю в коридорі. Сніданок накрили в їдальні на першому поверсі, я тебе проведу, – Еліза підморгнула мені і зникла за дверима.

Я ж почала перебирати стопку речей, акуратно складену на кріслі.

Дві футболки: одна смугаста, як матроска, і друга – чорна зі срібною зіркою зі стразиків у центрі. Дві пари джинсів та білі бриджі. Був тут і набір білизни, а на підлозі стояли білі мокасини.

– А сестра у мого демона розумниця, – подумала я, вибираючи джинси та смугасту футболку.

Я швидко передяглася, розчесала волосся, знайденим в комоді гребінцем. Так, треба було з дому хоч щось узяти. Нічого, Ермеліс казав, що портал недалеко. Може, вдасться сходити по необхідне?

У своєму рюкзачку я знайшла лише блиск для губ. Тут же нанесла його і ще раз оцінивши свій образ у дзеркалі, дійшла висновку, що виглядаю дуже симпатично для знайомства з родичами Ермеліса, які, напевно, чекають мене на сніданок.

– Чудово виглядаєш, – сказала Еліза, тільки-но я вийшла в коридор.

– Дякую, – кивнула я.

Замок мені сподобався. Тут було затишно. Коридори довгі, досить широкі та світлі. Стіни пофарбовані бежевою фарбою, їх прикрашали гобелени, картини з краєвидами та портрети. Великі панорамні вікна тяглися вздовж правої стіни – з них відкривався чудовий вид на сад.

Усього було п'ять поверхів, два з яких були для членів сім'ї – четвертий та п'ятий. Перший поверх використовувався персоналом, там знаходилися кухня та складські приміщення. Другий поверх був відданий для прийому гостей – тут була простора їдальня, банкетні та бальні зали, невеликі конференц-руми, бібліотека.

Третій поверх був гостьовим. Там знаходилися спальні та невеликі приймальні. З обох боків замок оберігали високі вежі. Їх увінчали дахи-конуси, прикрашені рубінами. Нагорі розташовувалися збройові кімнати. З високих кімнат велося спостереження за тим, що відбувається навколо. Цю службу несли стражники-зброєносці.

Про все це мені розповіла Еліза, поки ми спускалися широкими білими мармуровими сходами на другий поверх, в їдальню.

– Ну ось ми і прийшли, – ми зупинилися перед високими дубовими дверима. Тут коридор був прикрашений квітами у діжках неймовірних розмірів та сортів. Еліза легко штовхнула двері, і ми зайшли до їдальні. Довгий стіл був заставлений всілякими стравами та напоями. За ним сиділо п'ятеро.