Розділ 3

справді часом відверті, відповідають питання, показують майбутнє.

Що ж вони ще їй показували? Я обов'язково дізнаюся. Я не збираюся відпускати її.

***

Цього вечора ми так і не подивилися жодної квартири чи будинку. Ми ще довго гуляли Приморським бульваром, слухали вуличних музикантів. Я обіймав її за плечі та звикав до того, що в моїх грудях стукотіло серце, а в душі оселилося неймовірне відчуття тепла. Вогонь, що поступово розгорявся, вогонь кохання.

Розлучалися ми пізно вночі, стоячи біля воріт її будинку, цілувалися під зоряним небом. Так не хотілося залишати її, не хотілося йти. Хоча я давно знаю цю гравійну стежку, що з'єднує парадні ворота з хвірткою заднього дворика.

– Побачимося завтра, – прошепотів я, випускаючи дівчину з обіймів.

– Ти точно прийдеш? – В її очах з'явився сумнів.

– Обіцяю. Я заїду по тебе, щоб провести на роботу.

– Добре.

– Ми ж не знайшли тобі нічого…

– Не турбуйся. Я сам зателефоную до Ольги. І вирішу це питання.

– Але...

– Тебе не лаятимуть.

– Ермі, – видихнула вона. – Вибач…

– За що? – здивувався я. – Люба, тобі нема за що вибачатися. Я сам усе це вигадав, сам і вирішу. Іди, відпочивай.

– Так, завтра на роботу... – зітхнула вона.

Скрипнули вхідні двері, на порозі з'явилася жінка:

– Аліна! – пролунав голос Софії Моїсіївни, і на порозі будинку засвітилося світло. – Це ти?

– Так, тьотя Соня, – озвалась дівчина.

– І де ти проти ночі ходиш? Я спати лягти не можу, хвилююся.

Я хмикнув, розуміючи, що чекає вона на мене, а не на Аліну. Але й зникати не збирався. Тим більше, тьотя Соня вже підійшла до воріт.

– Аліна, з ким це ти? – Софія Моісіївна актриса ще та. І оком не моргнула, побачивши мене.

– Ой, це Ермеліс, – схаменулась дівчина, роблячи крок назад. – Ми сьогодні познайомились.

– Ермеліс значить, – бабуся подивилася спочатку на мене, потім на дівчину. – Що ж, дякую, що провів мою дівчинку додому. І дивись, не ображай мені її.

– І мені приємно, познайомитись з вами, – посміхнувся я. – Не хвилюйтесь. Я нікому не дозволю образити Аліну.

– Пока, Ермі, – помахала мені рукою Аліна і зникла за воротами.

– До завтра, люба, – відповів я.

Тьотя Соня залишилася стояти поряд.

– Ну як? – Прошепотіла змовницькі вона.

– Аліна – чудова. Але вона не підходить на роль господині.

– Що? Як не підходить, я ж бачу, – Софія Моїсіївна розгубилася. – Чи ти щось задумав, демон?

– Софочка Мойсеївно, а давайте я вас обійму і привітаю, – я наблизився.

– З чого б це? – господиня знову стала собою – трохи вередливою та буркотливою бабцею.

– Та хоча б тому, що ви знайшли дві половинки у двох величезних світах. А на це не кожен здатний.

– Стривай, ти хочеш сказати, що Аліна може стати твоєю дружиною?

– Вона стане нею, Софіє Моїсіївно. Аліна – це те саме Світло, яке необхідне Темряві, щоб наша імперія могла й надалі підтримувати баланс.

– Так, як все цікаво виходить. А що мені робити?

– А вам доведеться ще трохи побути правоохоронцем на цьому переході. Я знайду вам заміну, але мені здається, що вам тепер і самій не захочеться йти. Все найцікавіше попереду.

– Звичайно, не піду я на ніяку пенсію. За тобою тепер особливий нагляд потрібний. Та й Алінці допомогти з адаптацією треба. Виворот непростий. Вона вже знає?

– Ні.

– І коли ти збирався їй сказати? На весіллі?

– Софіє Мойсіївно! Я ж Князь Темряви! Я ніколи не роблю все в останній момент. Я розповім їй усе, і покажу Виворот. Але все поступово. Я не хочу її лякати.

– Теж правильно. Гаразд, лицарю Темряви, ходімо, прохід додому тобі відкрию.