Глава 4

Непотрібна любов

Він нічого не підозрював. Навіть подумати про таке не міг. А в нього закохалися. І коли він проходив повз, не могли навіть очей підняти. Бо в них все було написано. Це було те перше кохання, яке найромантичніше і найболючіше. Таке ніжне, як перші квіти весни. 

Летіли невинні пелюстки білосніжних ромашок підхоплені вітром у відомому лише йому танці. І було в них надії та сподіваннь більше, ніж хтось колись міг собі лише уявити. Там стільки віри і любові, що здавалося таке молоде серце не в змозі втримати це все. І розривалася дівоча душа від тих почуттів. 

А його життя йшло звичайним руслом і не були помічені ті таємні погляди. І не були відкриті йому ті заховані за незліченними замками почуття. Якби ж він  знав. Якби міг лише уявити, що він - цілий світ однієї людини. 

Та її почуття були лише її. Вона знала, що ніколи не зможе поділитися цією любов'ю. Вона лише її. Вона нікому не потрібна. Бо лише вона, напевно, помічала на кого він дивиться і ким він дихає.

А її любов пройде. З часом проходить все. Пройде, обов'язково, або це кохання або її життя. Але вона, ніколи не буде там де вона непотрібна. Бо єдине що в неї є - це гордість. І вона сильніша за все. Вона не позволить користуватися нею. Вона себе цінує, навіть якщо більше ніхто в цьому світі її не цінує. В неї є вона. 

Вона не позволить топтати її душу. Не позволить нікому її образити. Ніколи не буде там, де її не люлять. Навіть, якщо це - той, без кого вона не зможе дихати. Бо краще померти, ніж бути там - де ти непотрібна.