Стара гвардія

Кабінет генерала Варгаса тонув у холодному напівмороці. Тут не було місця людському теплу — лише мірне гудіння серверів та безмовне неонове світло, що лилося з панорамного вікна. На величезному екрані пульсувала тактична карта колекторів Сектора 4-Б, залита тривожним червоним кольором.

Генерал стояв біля термінала. Він не обернувся, коли двері безшумно розійшлися, впускаючи того, хто увійшов.

— Сигнали біометрії остаточно згасли десять хвилин тому, — голос гостя був сухим, рівним і лякаюче безпристрасним.

Чоловік, якого в закритих протоколах управління називали Куратором, залишився стояти в глибокій тіні біля самого входу. Світло моніторів вихоплювало лише бездоганно відпрасований темний рукав його мундира та край тонкого планшета в руках. Його обличчя повністю приховував морок і високий комір кітеля. Він здавався не людиною, а ще одним алгоритмом цієї системи.

— Сектор 4-Б повністю затоплений, — продовжував Куратор. — Тиск у колекторі сягнув критичної позначки. Якщо Демон та його супутник не навчилися дихати зябрами, вони офіційно мертві.

Варгас повільно повернувся, вдивляючись у нерухомий силует у дверях.

— Ти завжди такий ефективний, малий. Ні краплі сумніву, ні жодної зайвої секунди. Тебе не турбує, що ми щойно знищили легенду?

— Прошу звертатися до мене згідно зі статутом і не сваволити, — Куратор злегка нахилив голову, і в тіні блиснуло скло його окулярів, на мить відбивши червоний колір тактичної карти. — Легенди заважають роботі механізмів, генерале. Моє завдання — чистота системи. Демон був останнім незакритим багом із минулого, якого ви так і не усунули. І тепер мені доводиться підчищати ваші хвости.

— Група «Альфа» вже на місці? — Варгас підійшов ближче, ігноруючи його випад, намагаючись розгледіти бодай щось за цією крижаною маскою.

— Вони чекають біля виходів 12 та 14. Але я наказав не витрачати ресурси на пошуки тіл у нечистотах. Вода зробить свою роботу краще за будь-якого ката. Жетони зберемо, коли рівень спаде.

Куратор зробив крок назад, розчиняючись у темряві коридору.

— Я повертаюся до аналітичного центру. Потрібно підготувати звіт для ради про те, що загрозу з боку загону «Д» остаточно ліквідовано.

Генерал Варгас повільно підійшов до бару, вбудованого в стіну з темного полірованого каменю. Важке скло графина брякнуло об край склянки — звук, який у тиші кабінету пролунав як постріл.

— Кураторе, — покликав Варгас, не обертаючись. — Ти ж розумієш, що жетони — це формальність. Мені потрібно дещо більше. Мені потрібно бути впевненим, що архів «Аванпосту» згорів разом із тими, хто його відкрив.

Силует у дверному отворі завмер.

— Система зафіксувала повне знищення фізичних носіїв у секторі архіву, — голос Куратора був рівним, позбавленим навіть натяку на втому. — Температура горіння термітних зарядів виключає можливість відновлення даних. Демон сам випалив своє минуле. Моє завдання полягало лише в тому, щоб він не встиг піти живим.

Варгас зробив ковток віскі, дивлячись на своє відображення в панорамному вікні.

— Сімка «Д» завжди була скалкою в моєму боці, — він усміхнувся, але в цій усмішці не було радості. — Ти працюєш на «Магістраль» менше трьох років, але твоя хватка жорсткіша, ніж у моїх ветеранів. Іноді мені здається, що ти ненавидиш цих вискочок зі спецназу більше, ніж я.

— Ненавить — це ірраціональне відчуття, генерале, — холодно відгукнувся Куратор. — Вона заважає аналітиці. Я віддаю перевагу терміну «оптимізація». Загін «Д» — це незавершений процес, який споживав занадто багато ресурсів і створював критичні ризики. Сьогодні цей процес офіційно терміновано.

Куратор злегка ворухнув рукою, і на його планшеті змінився графік.

— Група «Альфа» доповідає про початок скидання тиску в колекторах. Через сорок хвилин вода піде. Я розпорядився виставити кордон у радіусі п'яти кілометрів від точки скидання. Жоден щур не залишить цей сектор непоміченим.

— Добре, — Варгас нарешті повернувся, його погляд був важким і підозрілим. — Повертайся до моніторингу. І, Кураторе...

Тінь завмерла в очікуванні.

— Якщо хоч один байт інформації з «Аванпосту» спливе в мережі, відповідальність лежатиме на тобі. Ти поручився за результат.

— Я звик відповідати за свої розрахунки, генерале, — відповів Куратор.

Він коротко, майже формально кивнув і безшумно зник у глибині коридору. Двері кабінету зійшлися з важким гідравлічним зітханням, залишаючи Варгаса наодинці з його віскі та червоними точками на тактичній карті, які повільно миготіли, підтверджуючи смерть останніх легенд старої війни.

* * *

Важкі двері з матового скла зімкнулися за спиною Куратора з ледь чутним шипінням, залишивши за порогом лункі коридори штабу та важкий погляд генерала Варгаса. У його кабінеті панував морок, що розбавлявся лише холодним синім сяйвом моніторів та вогнями нічного міста за панорамним вікном. Куратор не став вмикати світло. У цій темряві він відчував себе у своїй стихії — невидимий оператор у серці величезного механізму.

Із тихим ричанням він розтиснув пальці і люто кинув робочий планшет на невеличкий шкіряний диван біля столу. Той приземлився з глухим звуком, ледь не зісковзнувши на підлогу.

Він підійшов до вікна і вперся руками в холодне скло. Обриси його обличчя тонули в глибокій тіні високого коміра. Було видно лише його руки: тонкі, бліді пальці з короткими, ідеально підстриженими нігтями. Одна рука нервово постукувала по склу, вибиваючи рваний ритм, що дратував.

— Колектори, — прошипів він, і його голос пролунав неприродно плоско.

Його бісило все. Бісив Варгас зі своєю старечою сентиментальністю, бісили звіти групи «Альфа», які виглядали занадто акуратними, щоб бути правдою. У системі була дірка. Він відчував це майже фізично — як свербіж під шкірою. Коли знищуєш таких псів, як загін «Д», не може залишатися занадто багато неточностей. Має залишатися порожнеча.