11

Цього ранку Мирослава трохи запізнилася на роботу. Зазвичай жінка намагалася не допускати такого, та сьогодні в неї на це була вагома причина. Віталій на два дні їхав на екскурсію в Карпати і вона хотіла провести хлопця в дорогу. Тут традиційна материнська турбота за свою дитину поєдналася з не менш традиційною жіночою цікавість хто ж оце зумів заполонити серце її старшого сина. А те що загадкова Діана буде серед від’їжджаючих Мирося жодної миті не сумнівалася.

В своїх припущеннях жінка не помилилася. Серед галасливої юрби підлітків що зібралися на подвір’ї гімназії в очікуванні екскурсійного автобуса її досвідчене око швидко вирахувало потрібну дівчину. Зробити це виявилося нескладно. Достатньо було запримітити як зарум’янилося обличчя сина, коли той опинився поряд тендітної білявки і між ними зав’язалася жвава розмова. Самої бесіди Мирослава звісно ж не чула, та по тому як в цю мить заіскрилися очі в юнки легко було здогадатися, що у Віталія є великі шанси на взаємність.

Від спостереження за молоддю очільницю міського водоканалу відірвала директриса гімназії. У жінки була низка прохань та пропозицій до керівництва ОТГ. Мирослава все це вже неодноразово чула раніше й в міру свої можливостей намагалася задовільнити потреби всіх навчальних закладів міста, але директриса була людиною наполегливою і вважала що знову нагадати про себе ніколи не зайве.

Поки що та як під’їхав екскурсійний автобус і прийшла хвилина прощання. Мирося втрималася від надмірної ніжності при сторонніх бо добре знала як не любить їх син. Вона підійшла до хлопця і лише побажала щасливої дороги та попрохала щоб він подзвонив коли приїде в санаторій. Парубок згідливо кивнув головою у відповідь і поспішив за своїми одногрупниками.

На роботі день промайнув швидко і непомітно. Заклопотана буденними справами жінка й незчулася як підкралися вечірні сутінки. Можна було вже повертатися додому, та по дорозі в село Мирослава вирішила ще заскочити в квартиру Петра Матвійовича. Знала що чоловіка там не має, бо він все ще знаходився в обласному центрі на нараді, та їй треба було забрати деякі особисті речі з його помешкання. Щоб трохи відволіктися і зайняти вільний час жінка вирішила влаштувати генеральне прання, от і згадалося, що кілька предметів її інтимної білизни зараз десь були у спальні коханого.

Потрапити в житло Петра для жінки не склало ніякісіньких труднощів адже вона вже давно мала ключі від вхідних дверей. Кілька хвилин Мирося витратила щоб знайти те що їй було необхідно, а також зібрати той брудний одяг чоловіка, котрий мав сьогодні опинитися в її пральній машинці. І вже коли збиралася залишити помешкання як почула що різко клацнув замок. А вже за лічені секунди у квартиру ввійшов її власник якого супроводжувала симпатична молода жінка.

Присутність Мирослави викликала в цієї пари вираз неабиякого спантеличення на обличчях. І якщо чоловік практично миттєво справився зі своїми емоціями, то жінка довго не могла приховати почуття здивування котре її охопило. Щоб розрядити ситуацію і перервати неприємну мовчанку Петро Матвійович заговорив першим.

– Миросю, доброго вечора! – привітався він і відразу відрекомендував свою супутницю. – Дозволь тебе познайомити з моєю донькою, Катериною. Катрю, а це Мирослава, жінка яку в яку я закоханий.

Ось так, без будь-якої підготовки та попередження, взяв та й зробив те чого вона боялася чи не найбільше. Те що у чоловіка є вже дорослі діти жінці було відомо. Розуміла вона й те, що рано чи пізно а з ними колись доведеться знайомитися, якщо вона хоче надалі бути разом з ним. Та Мирося намагалася не думати про той непростий момент і в глибині душі сподівалася, щоб ця хвилина настане ще не скоро, а десь у дуже віддаленому майбутньому. І ось на тобі, несподівано, неждано і в такій дурнуватій ситуації коли вона стоїть посеред коридору з пакунком брудного одягу в руках.

– Дуже приємно, – промовила молода жінка і Мирослава не могла не відзначити, як же донька разюче схожа на свого батька.

– Навзаєм. Рада нашому знайомству.

– От і прекрасно, – в голосі чоловіка почулося явне полегшення. – А зараз дівчатка миємо руки і будемо вечеряти. Я після цілого дня роз’їздів голодний мов вовк.

– Але я тільки на хвильку заскочила, – спробувала відкараскатися від спільної вечері Мирослава. – На мене вдома ще чекає купа важливої роботи.

– Ніяких але, – з удаваною суворістю обірвав її Петро. – Спершу поїмо, потім побалакаємо, а вже згодом займемося твоїми невідкладними справами.

Суперечити такому вольовому наказу чоловіка не мало сенсу, та й виглядало б це недоречно з її сторони. Могло видатися, що Мирослава перелякалася подальшої бесіди та як остання боягузка хоче дременути звідси через навмисне надуману причину. Жінці цього дуже не хотілося. Якщо вже так склалася ситуація, то вона неодмінно залишиться і спробує показати себе з якнайкращої сторони. Не знає поки що як саме, бо ще не здолала своєї зніяковілості, але якось вже справиться.

А Петро керівним голосом продовжував роздавати розпорядження:

– Катрусю, витягни з кулька печену курку, яку ми купили по дорозі і постав її в мікрохвильовку. А ти Миросю накладай на стіл чистий посуд. Будемо святкувати приїзд моєї улюбленої донечки.