8

Наприкінці робочого дня Петра Матвійовича стривожило повідомлення яке він отримав на один з месенджерів. Писала донька Катерина, котра з початком повномасштабного вторгнення виїхала з дітьми закордон. Саме повідомлення було лаконічно-коротким і це неабияк занепокоїло чоловіка. Всього лише два речення: «Тату, як буде можливість – передзвони. Треба серйозно поговорити».

Перше що прийшло на думку схвильованому батьку, було те що його любиму донечку, або дорогих онуків спікала якась важка недуга. Але він відразу постарався прогнати таке лихе припущення, бо зовсім нещодавно спілкувався з Катрею, і тоді у неї все було гаразд. Навіть якби донька й хотіла щось приховати то не змогла б, Петро Матвійович неодмінно інтуїтивно відчув би навіть найменший обман з її сторони. Та й вигляд у неї та дітей тоді був бадьорий і життєрадісний. Тоді що ж до дідька могло трапитися за останні кілька днів?

Потрапивши додому чоловік навіть не переодягаючись увімкнув комп’ютера й запустивши на ньому відповідну програму почав дзвонити. Звісно можна було це зробити відразу, ще в дорозі, скориставшись мобільним телефоном, та Петро Матвійович з однієї сторони не бажав відволікатися на розмову коли був за рулем, а з іншої дуже хотів побачити обличчя Катрі не на крихітному дисплеї смартфона, а на великому екрані монітора. Так буде створена своєрідна ілюзія, що донька бесідує з ним не на відстані, а ніби знаходиться поряд, за одним столом.

Катерина прийняла виклик батька за лічені секунди. Одного погляду кинутого на її помарніле обличчя та почервонілі від сліз очі було достатньо щоб чоловік зрозумів, цілком можливо що його припущення не такі вже й безґрунтовні. Ледь гамуючи тривожні передчуття Петро Матвійович доброзичливо привітався з донькою й обережно поцікавився, що ж змусило її написати таке дивне повідомлення.

– Доброго вечора, тату! – відповіла молода жінка і чоловікові здалося що вона ось-ось схлипне. – Я там у вас ситуація?

– Що ти маєш на увазі? – від хвилювання у чоловіка враз у роті пересохнуло.

– Та просто хочу приїхати до тебе в гості. Ми вже так давно не бачилися, і я дуже скучила за тобою. От і питаю чи можливо це зробити найближчим часом.

– Не розумію, що спонукало тебе до такого рішення, та я буду надзвичайно радий твоєму приїзду. У нас тут регулярно електрику вимикають і інколи доводиться спускатися у бомбосховища, але до таких дріб’язкових життєвих неприємностей, я вже якось пристосувався.

– От і чудово. Я теж якось звикну до цього всього. Зараз замовлю білети на найближчий рейс. Скоро буду в тебе.

Після цієї фрази, не промовивши більше й слова, щоб пояснити свою дивакувату поведінку, жінка розірвала зв'язок. Петро Матвійович невдоволено крякнув, однак вже наступної хвилини радісно всміхнувся. Хоча ситуація так і не проснилася та причин для тривоги стало явно більше, однак йому неабияк полегшало після такої звістки. Незабаром Катруся приїде додому і він зможе побачити її, обійняти та підставити своє батьківське плече. І які б там не були проблеми й негаразди у любимої донечки разом вони неодмінно їх здолають.

Денна втома давалася взнаки тож чоловік вирішив відкласти на наступний день те що планував був зробити цього вечора. Байдуже що завтра зранку потрібно їхати на нараду в обласну військову адміністрацію. Всі потрібні документи вже давно готові, а що має сказати вищим чиновникам усно він придумає по дорозі. Жаль, що сьогодні не буде поряд коханої Мирослав. В її товаристві ніч би промайнула швидше й значно приємніше ніж на самоті. Та що поробиш, ось цю проблему він, незважаючи на всі свої старання, поки що безсилий розв’язати. Тож залишалося випити чаю з бергамоту і лягати спати.

В далекій юності Петрові Матвійовичу, а тоді ще просто Петрикові, часто снилися кольорові сни. Зазвичай у них він бачив ті картини які створювала його бурхлива фантазія під впливом прочитаних книжок. Це були мальовничі краєвиди далеких країн які він сподівався колись відвідати, дорогоцінні скарби легендарних піратів, котрі мріяв віднайти, і навіть зустріч з заморською принцесою, що завиграшки зачаровує його своєю неземною вродою і спокушає екзотичною зовнішністю.

З прожитими роками подібних нічних видінь чоловік бачив все менше й менше і були вони вже не такими барвистими як раніше. На такі зміни його снів знайшлося цілком логічне пояснення. В суворій реальності Петро, шукаючи роботу, був вимушений об’їхати чимало держав, і в цих тривалих мандрівках він давно втратив пієтет до всього того що оточувало його на чужині. Там же чоловік усвідомим одну просту істину – єдиний скарб який даний йому долею це його працьовиті руки і кмітливий розум. А після зустрічі з Ніною, котра стала коханою дружиною, мрії про якусь там казкову королівну видавалися абсурдними та сміховинними.

Після похорону благовірної, Петрові Матвійовичу взагалі перестали снитися приємні сни. Замість них майже щоночі почали приходити всілякі химерні видіння. Варто було заплющити очі, як з’являлися образи тих людей яких він знав раніше і які вже давно залишили цей гріховний світ. Вони ніколи не розмовляли з ним. Просто стояли і мовчки дивилися, наче чогось чекали чи на щось натякали. Чоловік не боявся смерті, і як людина позбавлена забобонів, вважав що це саме так його підсвідомість тужить за втратою дружини. Однак, логіка логікою, а спати одному, в порожній квартирі, стало для чоловіка нестерпною мукою.

Кохання до Мирослави швидко допомогло розвіяти ці моторошні видіння, а коли жінка ночувала разом з ним, то чоловік взагалі спав мов новонароджене немовля. Траплялося й таке, що прокинувшись вранці він, як тільки міг відтягував на довше, ту хвилину коли треба буде відпускати її зі своїх обіймів, вставати з постелі і збиратися на роботу. В такі миттєвості відчуття неймовірного щастя і неземного блаженства були найсильнішими та найяскравішими.