Розділ 7 «Розтин»

Кімната моргу пробирала холодом до кісток. Кам’яна підлога блищала від вологи та старих темних плям, що намертво в’їлися у її поверхню. Повітря було важке, просякнуте формаліном, хлоркою та цвіллю. Вузькі вікна майже не пропускали світла. Тільки газові лампи кидали мерехтливі плями на стіни.

У центрі кімнати стояв металевий стіл із бездиханним тілом оголеного чоловіка. Це означало, що загальний огляд вже провели. Поруч були розкладені металеві лотки з різноманітними інструментами.

— Що тут забула жінка? — роздратовано кинув лікар, заходячи у приміщення.

Довге волосся Фінч вибилося з-під кашкета, а над верхньою губою виднілася чітка червона смужка — це вина Етьєна Ламберта, який пожартував, що на її приклеєних вусах сидить павук.

Детективка стиснула записник до побіління пальців, які тепер нагадували палички крейди. Вона намагалася зберігати спокійний, професійний тон.

— Те саме, що й ви — виконую свою роботу, — стримано промовила Шарлотта.

Патологоанатом із недорозумінням глянув на іншого детектива. Ламберт тільки злегка кивнув, запевняючи, що все йде за планом.

— Ми отримали офіційний дозвіл коронера, — шанобливо додав він, — тому присутність леді вас не повинна турбувати.

Лікар тільки важко видихнув, переосмисливши почуте. У його погляді вирувала крижана серйозність. Сива борода доповнювала загальний образ життєвою мудрістю і досвідом. Руки в білих рукавичках. Халат сидів на ньому трохи вільно, а під ним – тонкий сірий костюм, дуже дорогий та елегантний.

— Мій помічник відпросився з роботи раніше… Чи могли б ви робити записи, міс…

— Фінч! — швидко та без вагань розгорнула нотатник Шарлотта.

— На тілі немає слідів насильства чи видимих зовнішніх пошкоджень. Шкірні покриви бліді. Можлива причина смерті — серцева слабкість. 
Нічого цікавого для працівників Скотленд-Ярду.

— Ви так упевнено це стверджуєте без розтину. Можна подумати, що хочете приховати вбивство, — випалила Шарлотта, старанно виводячи слова на папері.

Лікар явно роздратувався і міцно стис нижню щелепу. На його думку, він уже проявив милість, дозволивши цій “нишпорці” залишитися у приміщенні. Ще трохи — і він би випхав її назовні, гримнувши дверима наостанок.

Етьєн попереджувально наступив їй на ногу своєю вишуканою тростиною.

— Ауч! — вигукнула детективка, ледь не впустивши олівця з рук.

— Жінки  бувають деколи такими набридливими,  — м’яко вставив Ламберт, розпливаючись в улесливій усмішці.

Лікар трохи заспокоївся. Він продиктував Фінч декілька речень і взявся за секційний ніж із довгим вузьким лезом та дерев’яною ручкою. Серединним розрізом від груднини до лобка він відкрив грудну клітку.

Огляд легень та серця не підтвердив діагнозу серцевої слабкості.

— Є незначне збільшення лівого шлуночка, але це не могло спричинити таку раптову смерть. Крововиливів немає, — зазначив лікар.

— Зате який стравохід… — вставив Ламберт.

Патологоанатом неохоче зробив поперечний розріз у нижній частині стравоходу.

— Почервоніння, подразнення слизової та ерозії, — констатував він.

Черевна порожнина тепер привернула всю увагу. Лікар розсік шлунок, кишки та нирки. Різкий та неприємний запах заповнив кімнату. Навіть незворушна Фінч скривилася від огиди. Етьєн прикрив ніс хустиною і підійшов ближче.

— Сильне запалення, набряк, місцями відшарування слизової та крововиливи. Ниркова недостатність. Схоже на отруєння смертельною речовиною, — констатував Ламберт.

— Ви ще й лікар? — скептично запитав патологоанатом.

— Ні, мій батько працює у медицині. Ми візьмемо вміст шлунка для подальшого хімічного дослідження, —  попередив Етьєн.

Лікар мовчки погодився. Він був радий нарешті позбутися детективів і продовжити свою роботу у менш напруженій атмосфері. Фінч залишила записи про розтин на столі.

На вулиці Шарлотта нарешті змогла вдихнути свіже повітря на повні груди. Різні емоції переповнювали її: радість, огида, страх… і злість.

— Навіщо ти наступив мені на ногу?! — обурилася Фінч.

Шарлотта не хотіла скандалу в морзі і відклала розмову на потім.

— Ти завжди така кумедна, коли злишся? — Ламберт проігнорував питання і щиро усміхнувся.

Зараз вона зовсім не була схожа на ту скромну та педантичну Фінч з камʼяним виразом обличчя. Етьєн заворожено заглянув у її сірі очі, де вирувало стихійне лихо. Румянець на щоках робив Шарлотту юною та жіночною, незважаючи на чоловіче вбрання. Рука Ламберта несвідомо потяглася до пасма волосся, яке спадало на її обличчя, щоб заправити за вушко.

Фінч вловила рух і різко відсторонилася.

— Якщо знову таке втнеш, то пірнатимеш за своєю тростиною на дно Темзи! — попередила вона з неприхованою погрозою у голосі.