Розділ 6 «Некролог»

Ламберт закотив рукави сорочки та сумлінно почав мити підлогу, вкладаючи у кожен рух щітки свій гнів, злісне фиркання та пихтіння.

— Чого ви наді мною нависли? Роботи не маєте? — роздратовано звернувся Етьєн до колег.

Детективи тільки хитали головами й ледве стримували сміх. Дехто навіть відкрито наважився кепкувати.

— Ламберте, то ввечері ти йдеш пити з нами віскі, чи й далі виконуватимеш обов’язки покоївки? — пролунав насмішкуватий голос Брука.

— Насолоджуйтеся! — кидає Етьєн крізь зуби, хлюпаючи водою на підлогу. — Бо вдруге такого вже не застанете.

Всі швидко порозбігалися по робочих місцях, коли зайшов інспектор Грейвз.

— Ламберте, годі валяти дурня. Ви вже знайшли з Фінч зниклу кішку? — долив масла у вогонь Грейвз.

Дикий сміх пронизав приміщення. Етьєн пожбурив щітку у відро, і бризки розлетілися на всі боки. Як і більшість французів, він був наділений гарячим темпераментом, який не зміг стримувати у моменти очевидного приниження.

— Обережніше! — гаркнув хтось із присутніх.

— Бісів син! Це мій новенький костюм!

— Та що на нього найшло?

Ламберт не звернув уваги на обурення колег. Він пильно дивився у вічі Грейвза, який недолюблював його ще з першої зустрічі. Спочатку Етьєн думав, що справа у французькому акценті, але насправді все куди складніше, ніж могло здатися на перший погляд.

— Цю справу я буду обговорювати тільки з міс Фінч, — твердо заявив Етьєн, схрестивши руки на грудях.

— До речі, чому вона ще досі не на робочому місці? — злісно поцікавився Грейвз.

Інспектор глянув на свій кишеньковий годинник. Його сивина на скронях блиснула при світлі лампи, а губи стислися в тоненьку смужку. Весь його вираз обличчя випромінював незадоволення, а про роздратування свідчило посмикування густої бороди.

Відповідь не змусила себе довго чекати. Якийсь мужчина із газетою увірвався у відділок. Тільки пильно придивившись, можна було одразу здогадатися, що це Фінч. Волосся вона сховала під кашкет, замість звичної спідниці та мереживної блузки — коричневі штани на підтяжках та чоловіча сорочка під протертим піджаком такого ж брудно-коричневого кольору як і старі черевики. Навіть накладні вуса десь знайшла.

— Ви спізнилися на цілих сорок хвилин! І поясніть, що це за маскарад?! — гаркнув Грейвз.

Фінч винувато глянула на інспектора. За такий погляд можна було пробачити навіть вбивство. Ламберт тільки пирхнув зі сміху.

— Вибачте, інспекторе. Цей маскарад був необхідний для розслідування. Мені потрібно терміново поговорити з напарником.

— Ідіть і повертайтеся з результатами. Не хочу побачити в газетах жартівливі статті, де Скотленд-Ярд не може знайти одну облізлу кішку.

Шарлотта підхопила під лікоть Етьєна та затягла його у порожній коридор, де тишу можна було різати ножем.

— Якщо ти таким чином зазіхаєш на мою честь, то я кричатиму, — пожартував Ламберт.

Фінч тільки роздратовано штовхнула його у плече. Судячи з її вигляду, вона дійсно знайшла цінну інформацію і не хотіла гаяти час даремно.

— Пам’ятаєш ім’я художника, який був у маєтку Монфор на момент зникнення Леонори?

— Артур Вуд? — невпевнено відповів Етьєн.

— Саме так! Місіс Монфор мало про нього розповіла, але я встигла записати адресу та назви виставок, де він часто продає свої роботи.

— І що в цьому цікавого? — демонстративно позіхнув Ламберт, прикриваючи рота рукою.

Шарлотта тицьнула пальцем у газету, вказуючи на некролог. Етьєн нахилився, розглядаючи дрібний шрифт:

«З глибоким жалем повідомляємо, що сьогодні, 14 листопада 1894 року в Лондоні, відійшов у вічність Артур Вуд, видатний художник нашої епохи, який залишив помітний слід у мистецькому житті Англії».

— Хмм… І все ж це ніяк не пояснює твій зовнішній вигляд, — погляд Ламберта оцінююче ковзнув по напарниці.

— Одна з тих виставок була з входом тільки для чоловіків. Картини там здебільшого доволі відверті, скандальні та жорстокі.

— Навіщо тобі ризикувати своєю ніжною жіночою психікою, якщо тобі дістався один з найпривабливіших напарників?

Шарлотта знову відповіла штовханом у плече, правда сильнішим.

— Помовч, — зашипіла Фінч. — Серед них мав бути портрет кішки, який замовила леді Монфор. Але полотно наче провалилося під землю, зате на стіні галереї висіла золота табличка з підписом «Леонора в небезпеці» А. Вуд.

— Думаєш, Артур здогадувався, що Леонору очікували неприємності?

— Я впевнена, що він навіть знав, хто хоче її скривдити. Правда, цього ми вже не зможемо дізнатися, — сумно опустила газету Фінч.

— Тоді нам потрібно вияснити причину смерті художника. Ти вже бувала на розтині трупа?