Розділ 2 «Делікатна справа»

Лондон прокидався повільно, загорнутий у вогкий ранковий туман. Ліхтарі ще тьмяно жевріли. У повітрі змішувалися запахи сирості й річкової води. Туман ковзав вулицями, чіплявся за дахи й комини, стирав обриси будинків, роблячи місто схожим на привида, що неохоче показував своє справжнє обличчя.

Ламберту не подобалася ранкова пора, але він крокував повільно, елегантно вимахуючи тростиною у руках. Шарлотта намагалася не відставати від його широких кроків.

— Розкажеш трохи про цю делікатну справу, що потребує втручання аж двох детективів? — промовив Етьєн іронічно, кидаючи погляд на Шарлотту.

— Зникла кішка, — відповіла вона. — Породиста.

— Хмм… — Ламберт замовк, але було видно, що він ледь стримував сміх, а потім продовжив. — Я вже думав, що це ще одна «нудна заява».

— Та годі тобі! — обурилась Шарлотта і спробувала спіймати кеб*.

Її серце билося трохи швидше — не від страху, а від азарту нової справи. Навіть, якщо це було лише зникненням домашньої улюблениці.

Дістатися до місіс Монфор було ще тим випробуванням, бо вона мешкала у старовинному маєтку на Річмонд-парк, який дістався їй після смерті чоловіка. Ця споруда була настільки величною, що навіть здалеку викликала захоплення своєю розкішною архітектурою і віддаленістю від міського шуму.

— Нарешті ви приїхали! — вигукнула екстравагантна пані, зустрічаючи їх із сумішшю полегшення та розпачу. — Я думала, що той недолугий інспектор і пальцем не поворухне, щоб відправити когось на пошуки моєї Леонори.

— Не хвилюйтеся, я зроблю усе, що в моїх силах. Як до вас краще звертатися? — взяв на себе ініціативу та галантно поцілував їй руку Ламберт.

— Я не прихильниця етикету, тому використовуйте моє колишнє сценічне імʼя — Жаннет.

— Дуже приємно, Жаннет. Я завжди захоплювався людьми, які володіють акторською майстерністю. Для мене велика честь братися за цю справу.

Жаннет Монфор дійсно володіла зовнішністю, в якій залишився слід сцени: виразні риси, високі вилиці, професійні зморшки, уважний темний погляд і тонкі вуста. У її поставі й рухах відчувалася відпрацьована театральність, а смак в одязі видавав достаток і любов до ефекту — дорогі тканини, глибокі кольори, продумані акценти навіть у стриманому вбранні.

А ще місіс Монфор легко піддалася на лестощі Етьєна. Цей француз вмів бути ввічливим і уважним до жінок, якщо це було необхідним для роботи. Фінч вирішила скористатися слушним моментом і щойно здобутою прихильністю місіс Монфор.

— То коли востаннє ви бачили Леонору? — запитала Фінч діловим тоном.

— У понеділок. Хочу запевнити, що це дуже спокійна та розсудлива кішка, яка рідко виходила кудись надовго. Тому я одразу почала бити на сполох.

— Я детально ознайомилася з вашою справою. Ви праві, бо персидські кішки сильно привʼязуються до господарів і рідко їх покидають. Ви мудро вчинили, коли звернулися у розшук одразу після підозр на зникнення Леонори.

Пані Монфор трішки заспокоїлася. У відділку Скотленд-Ярду їй важко було знайти розуміння детективів та довести важливість цієї справи, тому така відповідь Фінч їй припала до душі.

— Тепер дозволите оглянути місця, де найчастіше перебувала Леонора?

— О, звісно.

Ламберт і Фінч детально оглянули кожен закапелок, але жодних доказів, слідів чи зачіпок не було, поки Шарлотта не звернула увагу на колекцію нашийників і помітила, що одного з них бракує.

— Ваша кішка зникла разом з нашийником?

— Яке жахливе слово нашийник. Це було вишукане кольє, одне з найкращих у колекції. Кашмірський сапфір з Індії, який привіз мій покійний чоловік. Я одразу вирішила, що він личитиме Леонорі до її блакитних оченят.

Фінч важко було уявити ще гарнішу прикрасу серед наявних та ще й з дуже рідкісним каменем, але тепер зʼявився хоч якийсь мотив для викрадення. Породиста кішка з дорогоцінною прикрасою на шиї — легка здобич для грабіжника.

— Хто ще був у маєтку на момент зникнення вашої кішки?

— Троє племінників, які приїхали до мене на вакації, моя подруга Гертруда Вілкінс, містер і місіс Браун, художник та декілька слуг.

—  Попрошу вас зібрати усіх, щоб по черзі опитати у вітальні, — втрутився Етьєн.

— У маєтку наразі залишилися племінники та слуги, інші гості вже давно розʼїхалися.

Місіс Монфор заметушилися і залишила детективів наодинці. Ламберт підійшов та нахилився до Шарлотти, яка несвідомо почала звикати до його приємного запаху. Від Етьєна віяло бергамотом, лимоном і тонким відтінком розмарину. Ці ноти відразу створювали відчуття чистоти, свіжості та елегантності.

— Молодець, Фінч. Я вражений твоїм професіоналізмом, — солодко прошепотів їй на вухо, ледь торкаючись його вустами.

— Краще прибережи лестощі для тих на кого вони діють, — Шарлотта впевнено зробила крок назад.

Кеб* — найманий кінний екіпаж у Великій Британії, а згодом слово стало синонімом таксі у Лондоні.