60. Відлуння

Мої очі поглянули на майже порожню нічну вуличку, де поодинокі автомобілі проїжджали повз нас з великою швидкістю. Ми достатньо далеко відійшли від клубу, щоб чути лише баси. Алкоголь в мені давно вивітрився, але не бажання бути з тим, хто вів мене поруч за руку.

– Я згодна, – відповіла я.

Запрошувати у свою крамницю з магічними предметами, які завмирали при вигляді Лукаса, мені зовсім не хотілося.

Він дістав телефон і швидким рухом замовив таксі, яке приїхало буквально через дві хвилини. Ми не розчіплювали пальці, й Лукас дивився на них із посмішкою, поки я оглядала види високоповерхівок з вікна, що змінювали одна одну.

Аметист би відправив нас за секунду і Лукасу б не довелося витрачати гроші. Буде весело йому колись розповісти скільки він може зекономити на мені.

О, стоп, я що думаю про те, щоб розповісти Лукасу про чаклунство?

Хоча, він сам просив мене, щоб я знайшла спосіб. Він і справді заслуговує на правду. Не думаю, що Лукас якось погано відреагує на це. Хоча і не вірить…

Головне не говорити, що Крістіан перетворював його на кота. І про те, що я спала з Крісом…

Раптом авто зупинилось, Лукас стиснув мою руку і ми попрямували в його квартиру. Я вдавала, що розглядаю приміщення вперше, а він широко посміхався, пояснюючи де що знаходиться.

– Хочеш вина? – спитав Лукас і дістав пляшку з полиці на кухні.

– Тільки якщо в ньому немає аїра, – посміялась я сама над собою, але Лукас не тямлячи про що я, насупився.

– Кого?

– Рослина така. Не зважай.

– У мене такого немає, не переживай. Але є сир. Дістанеш з холодильника?

– Авжеж, давай.

Я розкрила холодильник, там їжа пофасована в картонні маленькі коробочки. Нарешті побачила сир у відділі, де мали б бути яйця.

– Ти не готуєш? – спитала я, – Тільки доставка?

– Через роботу не маю часу. Готую лише в особливі дні, – відповів він і відкоркував вино. – А ти?

– Перебиваюсь перекусами.

Взагалі-то я віднайшла ще двері з моєї спальні на кухню та ванну кімнату. Але закупила продукти лише першої необхідності, перебиваючись бутербродами.

– Це погано, Кіро. Ти мусиш нормально їсти.

Лукас поставив пляшку на стіл та обхопив руками мою талію.

– Мені подобається твоя фігура, але твоє здоров’я для мене важливіше.

– А мені подобається твоя фігура, – відповіла я, мацаючи його прес, який був відчутним навіть під футболкою. – В дитинстві ти був більшим. Можливо і мені перейти на доставку?

Я ледве торкнулась його губ, він прошепотів у мої у відповідь:

– Якщо твоя крамниця дозволить.

– Що?

Ці слова змусили мене зупинитися. Дійсно, якщо всі кур’єри будуть людьми, то це буде напружувати артефакти і клієнтів.

– Ну, якщо ти зароблятимеш достатньо, – поспішив пояснити Лукас.

Ох, авжеж! Він же зовсім не знає, що предмети живі! Лукас думав зовсім про людські речі.

– Але впевнений у тебе все вийде, – продовжив він. – Твою крамницю в перший же день стільки клієнтів відвідало. А взагалі знаєш, можеш на обід приходити в мій магазин.

Я мимоволі посміхнулась від того, що поруч з ним я забуваюсь. Міцно обійняла його, а після розвернулась до столу, поклала сир на дощечку.

– Дякую, Лукасе, я щось придумаю сама.

– Я завжди буду поруч, – ніжно мовив він, обійняв мою спину і дивився з-під мого плеча на те, як я розрізала сир.

Він ласково поцілував мою шию, а потім м’яко відсторонився до полиці, забираючи там два келихи. Після чого, поставив на барний столик і розлив нам вина. Я сіла поруч з ним, він легенько поклав свою руку на мою ногу.

– Вип’ємо за нас?

– За нас! – повторила я і зіштовхнула наші келихи.

Ми випили зовсім трохи, й говорили про все на світі, як він схуд, коли був дитиною. Як шукав мене через мою бабусю. Все було весело, як раптом в ході розмови Лукас не запитав мене про крамницю.

– До речі, а що це за дивний ефект з твоїм склом? Коли проходжу повз, твоя крамниця здається занедбаною. Так ти клієнтів не назбираєш.

– Це голограма. Мої клієнти бачать світ інакше, – просто відповіла я і зробила новий ковток вина.

Лукас взяв мою долоню і ніжно гладив обома руками.

– Кіро, ти можеш розповісти мені все що завгодно. Я не засуджую. Можливо я щось не зрозумію, але я завжди вислухаю.

Він опустив погляд вниз, на мою руку. Саме ту, на якій був чарівний браслет. Але смертні не бачать його. Адже так?

Я відігнала знову всі погані думки. Мабуть я знову розумію його не так. І Лукас говорить зовсім про інше. Мабуть про те, як я зупинила поцілунок в клубі. Але і про Крістіана я теж не бажала говорити.

– Дякую, Лукасе. Буду мати на увазі.

– Ну, гаразд, – посміхнувся він, торкнувся мого підборіддя, підтягуючи до себе, і ми знову поцілувалися.

Я остаточно відпустила всі думки, дозволивши гарячим дотикам Лукаса повністю стерти залишки тривоги. Не помітила як опинилась на столі, а потім ми плавно перейшли в його спальню.

Нас огортала темрява кімнати, розірвана лише світлом вуличних ліхтарів за вікном, швидкі подихи, шурхіт одягу, що летів додолу, і нестримна хвиля пристрасті, яка накрила нас обох. Це був мій спокій. Мій власний вибір.

І після вершини нашого вогню, я в’яло впала на груди Лукаса. Переводила подих і танула в його теплих обіймах. Було так чарівно засинати поруч з ним, аж поки цей момент не зіпсувала вібрація телефону.

Сонно Лукас поглянув на свій мобільний, який лежав поруч на тумбочці.

– Четверта ранку, хто тобі дзвонить в такий час? – запитав він, що змусило мене розкрити широко очі.

– Мені? Не знаю…

Я накрила своє оголене тіло пледом та знайшла свій телефон на підлозі. На екрані висвітлилось “Кріс”, і я одразу відбила виклик.

– Нічого важливого.

Я повернулась в ліжко, але дзвінки лунали один за одним. Крістіан геть не розумів, що я не бажаю з ним зараз говорити. Вже і Лукаса вони почали дратувати.