59. Вибір

Рональд та Крістіан застигли, перезирнулися між собою та все ж вийшли. Вогонь в каміні затріскав, і мені ставало душно та лякаюче.

– Я маю знати щось ще? – спитала я.

– Ти вбила Мора, – оголосила Амінат, навіть не очікуючи моєї відповіді. – Кардією заволодіє новий демон. Ти новенька у світі чарівників, але твоє ім’я вже звучить дуже гучно. Не впади Кіро Леман. Ваш зв’язок ще може тобі знадобитися.

– Не в моїх правилах використовувати чоловіків, як інструменти.

– Тоді використовуй як напарника. Моя не далека пращурка також вважала себе непереможною, але програла і цей світ прогнив. Жінки живуть у тіні чоловіків.

– Але не ви…

– Але не ми, – усміхнулась вона мені, й піднялась з місця. – Бажаю вдало провести вечір.

– Дякую…

Ми з Крістіаном попрощалися з Рональдом і Амінат, а після вийшли з маєтку. Я ніколи не відчувала себе такою розгубленою як зараз. Здавалось би Амінат знала що чекає на мене попереду, і навіть намагалась попередити про щось. Дрижаки пройшлися всім тілом, але все стало на свої місця, коли Крістіан повернув мене в крамницю. Товари зашелестіли та задзвеніли, вітаючи мене і я нарешті відчула себе в спокої.

– То які плани? – мовив він, заходячи за мною вглиб торгової зали.

– Кріс, ні. Цього не буде.

– Чому? – нахмурив він чоло, – Кіро, ми ж вже з’ясували, що наші почуття належать нам. Ти мені подобаєшся. А я тобі?

Моє горло стислось, не дозволяючи збрехати. Довелось викручуватись, щоб він не надумав собі чогось зайвого.

– Це вже не має значення, Крісе. Я йду на побачення з Лукасом.

Він гірко усміхнувся, немов я сказала якийсь жарт, але коли поглянув на моє холодне обличчя, то застиг.

– Ти що серйозно?

– Цілком.

– В ліжку з одним, а потім на побачення з іншим? – знущально хмикнув, – Ти точно не знала Амінат до цього? Бо я не бажаю таких стосунків. Я не збираюсь тебе ні з ким ділити!

– А я і не збираюсь мати з тобою стосунки!

Моє серце скажено калатало. Я сама не очікувала, що так грубо прокричу. Тоді я стишила голос.

– Ти злякався, а я не збираюсь чекати поки ти прийдеш в себе. Лукас – мій спокій. А зараз він як ніколи мені потрібен.

– Він смертний. Він ніколи не зрозуміє тебе так, як я.

– Нічого, – усміхнулась я і вказала на артефакти крамниці, – у мене є інша компанія для таких розмов.

– Як знаєш!

Після того, як Крістіан гупнув дверима крамниці так сильно, що здавалось скло посиплеться, то все всередині мене затихло. Груди стискалися від нервів, але я хутко бігла у свою спальню, щоб переодягнутися. Зустріч з Лукасом вже через годину, а мені ще потрібно прийти в себе після цієї важкої розмови.

Я хутко прийняла душ, одягнула чорний топ з бордовими шортами, нафарбувалась, розпустила своє темне хвилясте волосся та поглянула у дзеркало. Можливо Амінат і була права, ми з нею не живемо в тіні чоловіків. Ми самі керуємо своїм світом, але без них… без них важко тримати все на собі.

Кінчиком пальця я вдарила по кулону на шиї.

– Аметисте, а ти чому сьогодні такий мовчазний?

– А що я маю сказати? – мовив він своїм дорослим низьким голосом, – Ще одна віщунка пророкувала тобі біди, а ти як завжди заклопотана коханням.

От же ж! Краще б і справді мовчав.

– Дай мені відпочити. Я ж не можу жити у вічній боротьбі, інакше вчиню як матір.

– Ти сама мене потурбувала. Я лежав собі спокійно, відновлював сили.

– Ну, вибач. Я потурбую буквально на секунду. Перенеси мене в клуб «Деклінс 10/2».

Аметист не сказав ні слова, але клянусь я почула його важке ліниве зітхання. Офіційно заявляю: мені тепер не подобається цей зв’язок! Краще б я не чула його думки стосовно всього що я роблю. Однак тішило, що він мене слухався.

– Дякую, – прошепотіла я, й відчула легеньке тепло від амулету.

Я опинилась на задньому дворі клубу і вже звідси чула музику, яка лунала всередині. Я обійшла будівлю і вже біля входу побачила його.

Лукас стояв у білій футболці та шортах і роззирався навсібіч. Коли його погляд зупинився на мені, то на його обличчі засяяла посмішка. Він одразу крокував до мене та поцілував у щічку.

– Як добралася?

– Напрочуд швидко, – відповіла грайливо я.

– Це добре, бо я простирчав у пробці півгодини, – жалівся він. – Сьогодні якийсь знаменитий діджей приїхав, тут занадто багато натовпу.

– Отже, нам буде під що потанцювати. Ходімо.

– Мені подобається твій настрій, – він завів руку мені за спину.

Як тільки я увійшла всередину – звук вдарив у мої вуха важкою хвилею басів, змушуючи тіло мимоволі підхопити ритм. Тисячі кольорових софітів сліпили очі фіолетовими, зеленими й синіми променями, що різали темряву, а величезна дзеркальна куля на стелі оберталася, розсипаючи блискітки світла по морю людей.

Навіть крізь це сяйво я відчувала, як натовп навколо дихає одним пульсом – тіла гойдаються, руки здіймаються, і весь клуб здається живою істотою, що танцює під такт діджея на піднятій сцені.

Ми пробралися крізь гарячий, запашний від парфумів і поту натовп до барної стійки, де неонові відблиски грали на пляшках. Разом з Лукасом ми взяли по яскравому коктейлю. Холодні келихи приємно обпекли пальці, а солодкий смак змішався з адреналіном. І вже за мить ми рушили на танцпол.

Лукас підходив все ближче – висока фігура вирізнялася з натовпу під спалахами фіолетового й червоного світла. Його рука легко торкнулася моєї талії, і вже за мить ми рухалися разом. Я танцювала звабливо, повільно й глибоко ворушила стегнами, відчуваючи, як його долоні жадібно лягають на них, повторюючи мій ритм, вбираючи кожен мій рух.

Його тіло притискалося все щільніше, гаряче дихання обпалювало шию, і ці дотики зводили з розуму нас обох. Музика била в груди, світло крутилося навколо, а я, не витримуючи напруги, поклала руки йому на плечі й притягнула ближче. Наші губи зустрілися в пристрасному, жадібному поцілунку – глибокому, гарячому, такому, що світ навколо на мить зник, залишивши лише смак, тепло й нестримний ритм двох тіл під нескінченний біт клубу.