58. Магія Світла та Тіні

Крістіан підвівся на ноги, як тільки жінка з винним волоссям увійшла в кімнату. Камін розгорівся сильніше, лишень від її присутності. Я потягнулась за Крісом через сплетені руки, які чомусь ні я, ні він до цього моменту не розчепили. Він одразу простягнув долоню жінці. Вона спершу зневажливо поглянула на неї, а потім на мене, неначе просила дозволу до нього доторкнутися. Я чомусь кивнула, хоча ніяких прав на Крістіана не мала.

Амінат ледве торкнулась його пальців і вмить повернулась до мене, міцно потиснула мою руку з легкою посмішкою.

– Вітаю, – мовила вона. – Дворецька вже пропонувала вам напої?

– Ні, ми ненадовго, – відповів Крістіан.

Однак жінка вдавала неначе його не існує. Клацнула пальцями й в ту ж секунду на мармуровому столику з’явилось чотири келиха та пляшка вина.

– Трояндо, вони справді не залишуться на вечір, – мовив Рональд та взяв за руку Амінат.

– Я і не пропоную їм залишатися з нами до самої ночі, – посміхнулась грайливо вона. – Лише келих вина для розмови.

– Гаразд, лише келих… – трохи засмучено повторив він і заворушив пальцями.

З рук Рональда попливла цівка пурпурового диму до пляшки. Він керував нею, мов маріонеткою, розливаючи вино нам всім у келихи. Столик підлетів вище, немов бажав, щоб кожен прихистився з нього. Амінат взяла келих першою, за нею Рональд, потім я і отримала докірливий погляд Кріса у свій бік.

– Кріс, – сказав Рональд тоном, який більше схожий був на попереджувальний.

Врешті, Крістіан переступив своє небажання та взяв келих в руки. Після цього Амінат радушно підняла свій келих і промовила:

– За знайомство!

Ми всі цокнулися, і коли я зробила перші ковтки вина, то в моїй голові стало так легко, що здавалось я сп’яніла за секунду. Мій мозок був цільним і тіло також слухалось, але я відчувала легку слабкість.

– Аїр, – прошипів люто Крістіан. – Ми прийшли як друзі, а не як вороги.

– Що це? – запитала тихо я.

– Трави, які послабляють магію чарівника.

Жінка мило посміхнулась, поставила келих на столик, який летів за нею, та сіла на крісло.

– Це лише методи обережності. Ви можете користуватися магією, але вона не буде такою сильною. Через годину це пройде, не хвилюйтесь.

– Тим паче, що ми випили його разом з вами, – додав Рональд, й сів на бильцу крісла.

Крістіан важко зітхнув і сів на край дивану, обличчям до Амінат.

– Гаразд… Отже, ви нам допоможете?

– Постараюсь, – мовила вона, поки я сідала поруч із Крісом і намагалась вловити кожен їх рух. – Коли почула, що ти зв’язав вас без її згоди, я не могла не зустрітися з нею. Покажіть ваші клятвенні браслети.

Я і Крістіан синхронно закотили рукава та простягнули руки. Її довгі пальці з червоними нігтями водили по рунам на наших зап’ятках, ніби вона читала їх як книгу.

– Хм… – насупилася Амінат, – все дуже заплутано.

– Скажіть чи є шанс зняти це заклинання? – запитала нетерпляче я.

– Так, – відповіла вона, – Якщо хтось з вас помре, інший отримає свободу.

– Цей варіант нам не підходить, – поспішив сказати Кріс. – Є інші? Кіра вважає, що він впливає на наші почуття.

Блакитні очі Амінат піднялися на мене. Вона розвернула наші долоні тильною стороною.

– Ви клялись кров’ю?

– Ні, лише магією, – відповів Кріс.

– Тоді заклинання не має працювати так. На браслетах цього немає. Є лише правда та підлеглість.

Вона відпустила наші руки і подивилась на Крістіана по справжньому, прямо в очі, з лихою усмішкою.

– І якщо ти думаєш, що прикував її до себе, то глибоко помиляєшся.

Рональд ніжно торкнувся плеча своєї дружини, привертаючи увагу до себе.

– Трояндо, ти знаєш все про клятви. Знаєш і як розчаклувати цю.

– Я знаюсь на старовинних клятвах, але це не клятва кохання, – відповідала вона й знову потягнулась до келиха. – Це угода. Сучасна і з помилками.

Вона розпочала розповідь, ворушачи своїми пальцями, з-під яких пробивалось багато синього та червоного диму. Воно наповнювалось і фарбувалось у фіолетовий дим у вигляді серця.

– До об’єднаної магії старовинні клятви часто укладалися, як шлюбні. Щоб розділити свою магію зі своєю другою половинкою. Так маги ставали вдвічі сильнішими. Це була магія Світла та Тіні. Проте зараз…, – зупинилась Амінат і розсіяла свою магію. Зробила ковток, а потім продовжила: – …ці клятви перестали укладатися, бо вони перестали бути такими необхідними з урахуванням Єдиної магії. Та й історія показує, що ці клятви неймовірно небезпечні.

– Проте ви… – вказала я на її ключицю пальцем, – не думаю що це звичайне тату.

– Ні, – посміхнулась вона, – воно не звичайне. Це шлюбне тату-обітниця, що я належу тільки моїм чоловікам, а вони належать тільки мені.

– А зрада карається смертю? – посміхнувся Кріс.

Жінка хіхікнула у відповідь і мовчки відпила вина ще.

А я осіклася і замислилась. Це чесно. Окреслити межі, домовитись і жити без відчуття сорому. Але я так не зможу. Мені потрібна визначеність. Я маю сказати Крістіану про Лукаса і назавжди припинити наші страждання. Ми не склалися як пара тоді, немає чого й починати. От тільки я не давала згоди на це магічне тату.

– Отже ви нам не допоможете? – запитала я.

Амінат підняла очі на мене і подивилась співчутливо.

– Це двостороння угода. Хоча й поламана логікою та терміном “завжди”, – вона відклала келих і нахилилась до мене, немов виказувала свою таємницю. – Тобто я хоч і сказала, що смерть допоможе, але я в цьому навіть не впевнена. Можливо воно залишиться і після. Ви маєте знайти писарку, або знавицю рун.

– Ви однакового нам відповіли на головне питання… – відповів Крістіан з посмішкою, але я заперечила.

– Ні, не зовсім. Якщо це не любовна клятва і не впливає на наші почуття, тоді чому ми відчуваємо тепло від браслетів, коли торкаємось один одного?

– Це лише резонанс, – просто відповіла вона. – Єдине, що ви можете відчувати – це лише стан здоров’я іншого власника магічного браслета.