56. Мій захист

Демон випростав довгі кістляві пальці з чорними пазурами й з розмаху смугнув повітря прямо перед моїм прилавком. На щастя, мої захисні браслети й заговорені персні спалахнули сліпучим блакитним сяйвом. Захисний бар'єр витримав удар і з гучним тріском відкинув демона назад, змусивши його врізатися у стелаж із зіллями.

– Зараз, Кіро! Використовуй закляття зв'язування! – прогримів у моїй голові оксамитовий голос Аметиста.

Я випростала руку вперед, міцно стиснувши пальці, і голосно вигукнула закляття зв'язування з гримуара. З моїх браслетів вирвалися яскраві фіолетові стрічки магії, які, мов живі батоги, обвилися довкола шиї та кістлявих кінцівок демона.

Потвора люто засичала, намагаючись розірвати чари своїми пазурами, але амулет на моїй шиї спалахнув сліпучим сяйвом. По тілу пролився потужний імпульс сили Аметиста, і магічні мотузки стиснулися ще міцніше, пропалюючи темну луску демона.

–Тисни, Кіро! Не давай йому дихати! – підбадьорив оксамитовий голос у моїй голові.

– Згинь у Тіні, звідки прийшов! – вигукнула я й різко опустила руку до підлоги.

Зелене полум'я в очницях черепа спалахнуло востаннє, демон випустив оглушливий передсмертний крик, і його кістляве тіло почало розпадатися просто на очах. Воно перетворювалося на чорний попіл, який миттєво зникав у повітрі, розчиняючись без сліду.

За мить усе затихло. Проте на дерев'яній підлозі торгового залу залишився сидіти той самий чоловік. Без рогатого черепа, без луски та кігтів – звичайний блідий чоловік у темному плащі, який важко й гарячково ковтав повітря.

Він молебно подивився на мене знизу вгору, а в його очах блукав справжній жах і невимовна вдячність.

– Дякую вам! Дякую! – його голос тремтів. – Два дні тому я заразився й не знав, як позбутися цього прокляття. Я думав, відповідь буде у Книзі Світла, але вона навпаки розкрила демона й дістала його з Тіні моєї магії!

Я важко переводила подих, спираючись долонею на прилавок, щоб угамувати тремор у ногах після першого справжнього бою.

– Що ж... – мовила я, витираючи піт із чола. – Сподіваюся, наступного разу ви будете обачніші.

– Обов'язково! Дякую, що врятували, – він підхопився на ноги, декілька разів вклонився й поспіхом вискочив із крамниці.

Я важко опустилася на стілець, слухаючи, як тихий передзвін вхідного дзвоника розходиться порожньою залою.

– Непогано для першого разу, чарівнице, – схвально мовив Аметист у моїй голові. – Але це був лише один демон. А ввечері після заходу сонця прийдуть інші Тіні Мора…

Після того, як визволений від прокляття чоловік покинув крамницю, спокій тривав ненадовго. Нападники сипалися один за одним, не даючи мені й секунди на перепочинок. Вони вривалися крізь двері, розбивали шибки у вікнах, виринали прямо з дзеркал на стінах, змушуючи магічні поверхні тріщати й вкриватися павутинням шрамів.

Захисні бар’єри, які я так ретельно накладала зранку, тріщали від натиску. Мої заговорені браслети на зап’ястках розжарилися до червоного, а кроляча лапка на ланцюжку джинсів шалено сіпалася від перенапруги магії. Варто було мені спопелити одного демона за допомогою сяйва Аметиста чи вигнати іншого назад у Тінь, як на його місці миттєво з’являвся новий. Вони лізли, наче оскаженілий рій.

Коли чергова потвора намагалася видертися просто з великого настінного дзеркала, я не витримала. Перевернула табличку на дверях боком «Зачинено», запечатала замок висхідним заклинанням і розтрощила дзеркальне скло магічним імпульсом, випалюючи демона прямо в його тенетах.

Нарешті сонце сіло, зануривши вулицю в темні пурпурові сутінки. Мене долало роздратування, і не тільки від неприпинних телефонних дзвінків та смс Крістіана, а й від кількості демонів, кількість яких не зменшувалась.

Я важко, знесилено впала на стілець за прилавком. Дихання збивалося, руки тремтіли від виснаження, а перед очима все пливло. На прилавку лежала розгорнута книга, а прямо на підлозі переді мною борсався черговий зв'язаний магічними стрічками демон, який люто сичав і клацав іклами.

– Мені це набридло! – мовила я вголос, бо вже просто не мала сил це терпіти.

Я судомно гортала сторінки гримуара у пошуках Царя Кардії. Я просто помру від безсилля, якщо й далі долатиму його поплічників, які збираються, мов бджоли на мед, замість того, щоб знищити самого заклинача!

– Кіро, що ти робиш? – схвильовано запитав Аметист у моїй голові.

– Я маю здолати Мора!

Зв'язаний демон крутив головою в усі боки, намагаючись зрозуміти, з ким це я розмовляю. Він абсолютно не чув Аметиста, але мене це хвилювало найменше.

– Кіро, це безумство! — прогримів оксамитовий голос кулона. — Кіро, ти ще не достатньо сильна для цього! Краще подзвони своєму напарнику.

– Що ти за амулет, якщо не віриш у свою господарку?! Якщо йому не прийшло завдання рятувати мене, це означає, що я маю захистити себе сама! Ось він!

Я побачила на жовклому пергаменті малюнок Мора з його страшною короною з кісток. Не вагаючись, я вихопила меч з-під прилавка. Камінь у його рукоятці миттєво набрався моєю магією й розпався на сегменти, розкриваючи гнучке, небезпечне лезо, що очікувало на бій.

– Кіро... ти божевільна чаклунка.

– Вітаю! У тебе божевільна господарка, і тобі буде з нею нелегко, якщо ти такий боягуз.

– А от і ні! – мій кулон на шиї раптом спалахнув яскравим пурпуром. Магічна стрічка сяйва вирвалася з аметиста й обвилася довкола моєї руки, що стискала меч. – Я прекрасний фехтувальник!

Моя рука важчала, але водночас відчувала дивне полегшення – ніби хтось легенько та ніжно торкався моїх пальців, керуючи кожним рухом.

– Що... ти робиш?

– Допомагаю. Нехай демон викличе Мора. Цар у нашому світі все одно слабкіший, ніж у Кардії. У нас є шанс його здолати!

Я мимоволі посміхнулася його словам. Вони підживлювали мої розхитані нерви, а його магія потужно наповнювала лезо меча.