49. Щирість

Я повернула голову до Крістіана й уважно подивилася на нього. На тлі зоряного неба він мав приголомшений і трохи розгублений вигляд.

– Вона каже, що смак ти втратив ще до того, як зв’язав свої емоції, – мовила я.

– Так… можливо, вона має рацію. Я вчинив дуже егоїстично, – він витягнув з рота цигарку й розламав її пальцями, – …як і завжди.

Бачачи його пригніченість, я розвернулася до нього всім тілом, сперлася боком об балюстраду й легенько торкнулася його плеча.

– У моїх очах ти рятівник. Щоразу, коли я потрапляла у біду, ти опинявся поруч. Нехай тебе змушували обов’язки, але ти все одно мене захищав. Ти не поганець, Крістіане. Принаймні не в моїй історії.

Він підвів очі, а потім повернувся до мене. У його темних зіницях спалахнули й згасли теплі проблиски надії.

– Приємно це чути.

Він жбурнув залишки цигарки за балюстраду в темряву й накрив мою долоню своєю. Я побачила, як під ремінцем миттєво засвітився клятвений браслет, розливаючи хвилю тепла глибоко всередині.

– Ми маємо щось придумати з цим, – мовила я, споглядаючи на наші переплетені пальці. – Є якісь ідеї?

– У мене є тільки одне рішення, – легенько посміхнувся Кріс.

Він простягнув руку до мого обличчя й раптово припав до моїх губ у поцілунку.

О, чорт... Він зрозумів мене зовсім не так!

Та я була б останньою брехухою, якби сказала, що не хотіла цього. Його гаряча долоня лягла на мою потилицю, м'яко підтягуючи до себе й не даючи жодного шансу відсторонитися. Губи Крістіана вп'ялися в мої з такою трепетною й водночас незбагненною пристрастю, що залишки мого розуму просто випарувалися. Я здалася. Я відповіла на поцілунок і поклала долоні на його щоки.

Наші подихи переплелися, і я відчула гіркуватий смак терпкого шампанського, цигарок та чогось значно більшого за людські мірки – бажання, яке вже давно висіло в повітрі між нами. Мені було байдуже до Ламін, яка могла нас побачити, до Лукаса, чиє побачення тепер точно не відбудеться, і до матері з її плетивом інтриг. Я думала лише про те, як палає моє тіло й наскільки сильно я хочу піддатися цій спокусі.

Раптово Крістіан ледь відсторонився. В його очах палало п'янке бажання, яке миттєво відгукнулося й у моєму серці.

– Ти хочеш продовжити в іншому місці?

– Так, – без жодних вагань відповіла я, і Крістіан знову жадібно накрив мої губи своїми.

Я відчула різке запаморочення, простір довкола похитнувся, і коли я розплющила очі, ми вже опинилися в напів темній кімнаті. Від вуличних ліхтарів за вікном у сутінках відбивалися обриси дивана, полиць та робочого столу. До мене швидко дійшло – ми в його квартирі.

Кріс розірвав поцілунок і почав залишати доріжку гарячих, прискорених поцілунків на моїй шиї. Я гарячково стягувала з нього піджак, потягнулася до вузла краватки, але пальці тремтіли й плуталися в тканині.

– У мене не виходить зняти…

Здається, він знову зрозумів мене по-своєму. Опустившись нижче, він підхопив поділ моєї пурпурової сукні й одним рухом зняв її. Я відкинула важку тканину на підлогу, залишаючись перед ним у самих лише тонких мереживних трусиках, адже фасон сукні не передбачав ліфа.

З посмішкою Крістіан відступив на крок, милуючись мною. В наступну мить його рука спалахнула м'яким пурпуровим сяйвом – він лише зробив легкий жест, і його власний суворий одяг слухняно злетів, залишаючи його без піджака й сорочки. Тепер черга милуватися його точеним силуетом була за мною.

Проте роздивитися його як слід я не встигла: Крістіан підхопив мене під стегна й м'яко опустив на диван. Впавши поруч, він заповнив собою весь мій простір, обпалюючи гарячим подихом і вкриваючи поцілунками мої плечі та ключиці.

– Ти хочеш мене? – прошепотів він прямо мені в губи.

– Так, – видихнула я й одразу помітила, як його погляд ковзнув до нашого магічного браслета. Я легенько штовхнула його в плече: – Ти занадто цим користуєшся!

– Пробач, – тихо засміявся він, і його посмішка була затуманена чистою насолодою. – Приємно чути щирість твоїх бажань.

Я закотила очі, але Кріс знову припав до моїх губ, захоплюючи у вир безумства. Ця ніч розчинилася в гарячих обіймах, ніжних дотиках і сплеску магії, а під ранок виснаження нарешті занурило нас у глибокий сон.

Мене розбудив його приголомшений, сповнений гіркого розчарування голос:

– Трясця…

Я миттєво розплющила очі, ще не розуміючи, що сталося. Перші промені світанку заповнили кімнату, дозволяючи роздивитися обстановку. Навколо панувала тиша, ми лежали на дивані, а моє тіло було дбайливо вкрите ковдрою. Я машинально притягнула її вище до грудей. Крістіан тим часом гарячково натягував штани, підняті з підлоги.

– Що не так? – тривожно запитала я.

Він сів на край дивана впритул до мене й торкнувся моєї шкіри поруч із магічним татуюванням. Від його дотику воно спалахнуло, резонуючи з його власною міткою. Тепло пролилося по тілу, але миттєво згасло десь у грудях, залишивши лише неприємний холод.

– Мені дуже шкода…

– А мені – ні, – мовила я, відчуваючи, як усередині закипає гнів.

– Кіро, мої відчуття все ще загострені. І я просто... я піддався першому пориву. Поруч із тобою стримуватися справді важко.

Я мимоволі посміхнулася від такого щирого зізнання й ніжно торкнулася його щоки. Він заплющив очі, на мить насолоджуючись дотиком, а потім сильно стиснув повіки й відвів обличчя.

– Це нічого, – я обережно поцілувала його в губи. – Але тепер ми маємо поговорити з Ламін. І я мушу все пояснити Лукасу…

– Ми ні з ким не будемо говорити, – різко відсторонився Кріс, стаючи на ноги. – Ти що, не зрозуміла?

– Як бачиш – ні, – я нервово стиснула край ковдри.

– Це був не справжній я. Це була просто хіть. Фізичний порив.

Все моє тіло пройняло крижаним тремтінням. Ніби на мене вилили відро крижаної води, яка миттєво протверезила й показала жорстоку істину.

– Он як... – прошепотіла я й рішуче скинула ковдру.