46. Аукціон

Сукня, яку Крістіан десь дістав, поки ходив вибачатися до Ламін, була досконалою. Глибокого фіолетового відтінку, із невагомого шовку, на тонких бретелях, вона м'яко облягала тіло й струменіла до самої підлоги при кожному кроці. Але ще більше мене вразив сам Крістіан. Звикнувши бачити його в бойовій шкірі або розправлених домашніх футболках, я затамувала подих: темний строгий костюм ідеального крою, білосніжна сорочка й фіолетовий метелик на шиї, який безумовно перегукувався з кольором моєї сукні. У своєму галантному та суворому образі він виглядав як небезпечний аристократ, від якого неможливо відвести очей.

Ми увійшли до великої, залитої м'яким світлом зали. Сотні місць для сидіння спускалися до високої освітленої сцени. Приміщення вже було вщенд заповнене чарівниками у вишуканих костюмах та вечірніх сукнях.

Але варто було нам зробити кілька кроків, як Крістіан раптово застиг, а його плечі напружилися.

​– Трясця, – тихо прошепотів він.

​– У чому справа? – стривожено запитала я.

​– Нічого. Сядемо тут.

​Він вказав на вільні місця в останньому ряду. Я намагалася простежити за його поглядом, але причину його збентеження серед сотень гостей так і не знайшла. Довелося послухатися.

​Уже звідси, згори, серед натовпу я розгледіла тітку Естель — вона ледь помітно підморгнула мені. Тітка Аврелія тим часом метушливо бігала біля сцени, щось гарячково пояснюючи ведучому аукціону.

​У кишені Крістіана дзенькнув телефон. Він швидко поглянув на екран і коротко закотив очі.

​– “Капітанка очевидність”, – прокоментував він пошепки, а потім голосніше додав для мене: – Сьогодні занадто багато народу.

​– Справді? Це погано?

​– Дуже. Якщо продають твою крамницю як спадок роду Леман, розголос такого лоту набув чималого масштабу.

​– Тому тітка Аврелія така схвильована, – посміхнулася я. – Її лот неможливо перекупити в тутешніх багатіїв.

​– Так. І якби я знав це раніше, то не погоджувався б на такий план.

​– Хіба він не спрацює? Тітка Естель була впевнена в ньому.

​– Він спрацює, але…

​Гулкий голос ведучого в мікрофон рознісся залою, оголошуючи початок торгів і перебиваючи думку Крістіана. Я гарячково оглядала присутніх і раптом перечепилася поглядом за Ламін. Вона сиділа в перших рядах поруч із поважною подружньою парою в елегантних костюмах – скоріш за все, це були її батьки.

​Ми запізнилися навмисно, щоб уникнути передчасної зустрічі з тіткою Аврелією. Проте вона вже помітила нас здалеку, хоча влаштовувати скандал прямо зараз їй не дозволяв суворий етикет заходу.

​Ми вичікували точно за планом. Хвилини тягнулися, як вічність, поки на великому екрані над сценою нарешті не з'явилося фото моєї крамниці.

​– Лот п'ятдесят вісім! – урочисто оголосив ведучий. – Крамниця роду Леман «Чарівний світ». Початкова ціна – три мільйони п'ятсот тисяч доларів.

​Моє серце гупнуло в грудях від дикого хвилювання. Я не стала чекати, поки хтось із глядачів підніме свій номерок. Впершись долонями в крісло, я різко підвелася з місця.

​– Цей магазин належить мені! – прокричала я на всю залу й високо підняла кришталеве Серце, що спалахнуло яскравим пурпуровим сяйвом.

Зал здивовано охнув. Зала заповнилася гучним шепітом. Ведучий застиг, не очікуючи, що його переб'ють аж так. Він швидким рухом махнув рукою чоловікові у золотому камзолі.

​– Комісаре, прошу, перевірте артефакт на справжність.

Без вагань чоловік у золотому попрямував крізь ряди сидінь прямо до мене. Натовп із голодними очима проводжав його поглядом. Крістіан підвівся поруч зі мною й торкнувся мого ліктя, підтримуючи.

​– Крістіан Стерн, – протягнув з нотками огиди комісар, коли побачив Кріса.

– Вітаю, Дональде Вром, – невимушено мовив Кріс. – Познайомтеся, це Кіра Леман. Спадкоємиця крамниці «Чарівний світ».

​– Вітаю, – холодно промовив чоловік і потягнувся до мого Серця. – Дозволите?

На ньому завбачливо були одягнені білі рукавички, які пасували до його сорочки. Я кивнула, і він узяв у руки артефакт. Розглядав з усіх боків, задивився в саму середину, де пульсувала магія, а потім повернув його мені.

– Так, це Серце крамниці, – твердо оголосив він на всю залу. – Ця крамниця вже має господарку.

​– Вона не має права! – крикнув знайомий голос моєї тітки.

​Аврелія піднялася з місця, вся червона від люті, й обурено тицяла в мене пальцем.

​– Вона крадійка! Вкрала крамницю, гримуар і всі наші реліквії! Затримайте її!

​– Я їх успадкувала! – вигукнула я. – Бабуся Рамона передала їх мені! А ви прийшли й сказали, що я маю відкритися через чотирнадцять днів, хоча насправді мали на увазі сім!

​Я вихопила з сумочки й віддала комісару останнє послання моєї бабусі. Той пробігся очима по аркушу, а потім без слів рушив до сцени. Він мовчки шепнув декілька слів на вухо ведучому. Той у свою чергу миттєво вимкнув екран монітора.

​– Крамниця не продається. Переходимо до наступного лоту!

​Зал невдоволено охнув, деякі розчаровані глядачі навіть попрямували до виходу. Аврелія намагалася щось вигукнути й почала обурюватися, але її стала заспокоювати жінка поруч – якась дивно знайома постать. Я почала підходити до них ближче. Цікавість роздирала мене зсередини. Вона не могла бути тут... Не з Аврелією!

​– Кіро? – схвильовано наздоганяв мене Крістіан. – Що сталося? Куди ти прямуєш? Ми маємо дотримуватися плану!

​– Там моя мама!