31. Наслідки

На ранок наступного дня в двері Ламін гучно постукали. Я аж прокинулась від шуму, але почувши голос Крістіана – я застигла на місці. Лукас поруч нявкнув, коли я підійшла до дверей, підслуховуючи. Він неначе засудив мене за це, але сидів на підлозі та спостерігав за мною. Мені хоч і було краплю соромно, але цікавість була сильнішою.

Я притулила вухо до дверей, й почула шурхіт целофану.

– Білі лілії. Мої улюблені… – розгублено промовила Ламін.

– Так… – невпевненим голосом промовив Крістіан, – я маю вибачитись за свою поведінку. За те, що уникав тебе і ображав. І за те, що тоді сказав… – я відчула якийсь рух, а потім він продовжив: – Чорт, я дійсно, придурок.

– Я пробачаю тебе, – рівним тоном відповіла Ламін.

Між ними повисла тиша, я навіть подумала, що вони там обіймаються, чи ще щось, як Ламін зашурхотіла квітами.

– Ти ж не думаєш, що твої вибачення щось змінять?

– Ні, звичайно. Ці півроку… Я розумію, що важко сприймати мене зараз. Я готовий просити твого прощення, хоч кожен день. Це тільки початок, повір, Ламін.

Вона важко зітхнула, немов набиралась впевненості, а потім її голос став твердим:

– Дай відповідь. Чесну, Крістіане: коли ти був в Кардії – до того, як зв’язав свої почуття чи після?

– Яке це має значення?

– Для мене має. Відповідай! – розгнівано наполягла вона.

– До… – насторожено відповів Крістіан.

Після його відповіді настала гучна тиша, яку розбило її важке зітхання.

– Я бачила твоє заклинання. Воно було дуже складне, – Ламін замовкла, певно даючи йому слово, якого не було чутно, а потім продовжила: – ти думав над ним не один день, Крістіане. Тижнями.

Моє тіло починало трусити від хвилювання. Раптово Лукас почав гарчати, я озирнулась і побачила як його шерсть стала дибки. А потім відчула вібрацію по підлозі, й книги навколо мене затремтіли. Проте Ламін не зупинялась, провокуючи Крістіана ще більше.

– Ти думав про позбавлення почуттів, коли говорив, що кохаєш мене. Коли спав зі мною, і коли був просто поруч.

– Ламін, я все ще кохаю тебе… – промовив він, немов крізь воду.

– Це неправда, – перебила вона, – Ти не думав про мене коли зв’язував почуття, чи коли ризикував життям в “притулку демонів”. І зараз… тобі просто самотньо, тому що я єдина, хто від тебе не відмовилась попри все, що ти наробив.

– І я безмежно вдячний тобі, але…

– Ні, Крісе, – знову перебила вона його, – Між нами нічого не буде. Я просто допомогла Кірі. А тобі допомогла, через дитячу дружбу.

Квіти знову зашурхотіли, тремтіння закінчилось, але я відчувала як повітря залишалось важким. Мені аж стало прикро за Крістіана, немов би мене зараз відшили. Кіт-Лукас почав шкребти двері, а я тихо його відганяла, щоб не створював шуму.

– Дякую, – ледь чутно промовив Крістіан, – Дозволиш поговорити з Кірою?

– Вона спить. Я розбужу її, а ти поки посидь у вітальні.

Я зовсім не очікувала почути це. Кріс, якого я знала останні дні, не здавався людиною, здатною говорити такі слова. А тепер він стояв за дверима з букетом лілій і просив пробачення у жінки, яку сам відштовхнув.

Ламін не поспішала мене будити, вона попрямувала на кухню. У мене якраз було вдосталь часу повернутися в ліжко й вдати сонливість. Проте коли Ламін увійшла в бібліотеку, то зруйнувала всю мою конспірацію.

– Ти все?

– Що? – розгублено запитала я.

– Припиняй вдавати. Я знаю, що ти підслуховувала, – потім вона закотила очі й промовила немов сама до себе. – Ну, чому мені всі намагаються набрехати?

– Пробач… я просто не хотіла вам заважати.

– Все гаразд. Виходь давай.

– Забери його, – простягнула я кота Ламін. Вона лукаво посміхнулась, але все ж забрала Лукаса.

Я переодягнулася, й подумки підготувала себе до розмови з “новим” Крістіаном. Коли зайшла, то здивування мене застало моментально. Кіт сидів на кавовому столику, навпроти нього на дивані – Крістіан. Який розмовляв із котом, а кіт… відповідав! Як дивно бачити, як котячі губи формують людські слова з характерним тембром Лукаса.

– Я даю тобі право вибору, – зітхнувши мовив Крістіан, – Або ти стаєш фамільяром Кіри й знаєш про магічний світ, або я перетворюю тебе назад на людину, але ти не пам’ятатимеш останні кілька днів.

– У мене було ціле життя, до цього перетворення, – грубо відповідав Лукас, – свій магазин, родина та друзі. Я не можу і не хочу відмовлятись від цього. Але й пам’ятати про чари я теж маю право. Це частина Кіри, і я хочу знати її.

– Ні, – спокійно відповів Крістіан. – Ти наразиш її на небезпеку знаннями про магію. Її можуть покарати за це. Мені шкода, – опустив голову Крістіан, – але ти не можеш бути з Кірою. Вона готова своє життя віддати за магічну крамницю, – потім підняв погляд, такий серйозний, що я справді повірила йому. – Ти будеш або вічно жити у брехні, або змусиш її зректися магії. І повір, останнє вона ніколи тобі не пробачить. Ти мусиш обрати.

– Лукасе… – здивовано промовила я.

Вони обидва підняли свої погляди на мене. Голос Лукаса був все ще незвичним і таким серйозним:

– Кіро, – почав він, – мені шкода, але я не можу бути твоїм фамільяром. Я хочу бути з тобою. Ти мені справді дорога, і я хотів би… хотів би, щоб у нас щось вийшло. Знайди безпечний спосіб розповісти мені правду про себе. Я вже побачив, що ти здатна на все що завгодно, – я кивнула йому, й тоді Лукас вперто поглянув на Крістіана, – Негайно поверни мені людський вигляд!

– Гаразд.

Крістан накинув на плече рюкзак, схопив Лукаса на руки, й обернувся до мене.

– Я поверну його в магазин. Поговоримо ввечері.

Кріс вже потягнувся до свого персня, але мене насторожив його тон.

– Ні, стривай! Я з тобою!

Він лишень кивнув у відповідь, немоби знав мою реакцію наперед й простяг мені руку.