27. Неможливі умови

За моєю спиною я відчула напруження, навіть Лукас нявкнув, неначе його стиснули сильніше.

– Серце магазину? – запитав Крістіан, – А ви, я дивлюся, ще гірше Аврелії.

Я обернулась і побачила як Кріс дивився на тітку Естель з-під лоба. На обличчі Ламін було куди більше емоцій: скривила лоб від огиди, й стиснула кулаки від яких подекуди виривалися іскри.

– Це умова при якій я зможу допомогти, – спокійним тоном пояснювала тітка, й вказала на мої груди. – Амулет – це доказ твого кровного права. Гримуар – доказ магічної спадщини, а Серце – доказ, що сама крамниця визнає тебе своєю господинею.

– Амулет та Гримуар у мене є, – відповіла я, – але де дістати Серце?

– В Кардії, – відповів Кріс за тітку. – Вимір сердець живих істот. Людей, демонів, чаклунів… усього, що має душу й може її втратити. Всередині живе безліч демонів та монстрів, які просто харчуються такими наївними чарівницями як ти.

– Говориш так, наче був там, – здивувалась Ламін.

– Був, – відповів й швидко підійшов до столу тітки, – Ви не можете вимагати від неї Серце магазину. Вона просить лише гроші.

– Ні, – відрізала тітка Естель впевненим тоном.

Вона піднялась з-за стола й попрямувала до виходу, але перед тим, як відкрити двері – оглянула нас знову. Зупинила свій погляд на моєму амулеті, а потім подивилась проникливо у мої очі.

– Твоя матір зреклася магії, тому я тобі не вірю, – промовила вона, і камнем кинула в мою душу. – Серце магазину – це єдиний доказ того, що ти варта чарів. До того ж, якщо переб’ємо ставку зараз, Аврелія придумає інший спосіб як забрати магазин та Гримуар. Серце накладе вето на будь-яку її заяву, бо це найдавніша магія. Вона існувала ще до створення Комісії та Реєстру.

Тітка розкрила двері перед нами, не бажаючи далі нічого пояснювати. І чомусь я її прекрасно розуміла. Ніхто у світі чарівників мене не знає, бо я не росла серед них. Це місце мені треба заслужити.

Я важко піднялася на ноги, й попрямувала до виходу. Кріс з котом Лукасом на руках пішов одразу слідом за мною. Ламін ще якийсь час вагалася, перезираючись поглядами з моєю тіткою.

– Бажаю вдалого полювання, – промовила на прощання тітка Естель.

– Дякую, – лишень відповіла я.

Ми вийшли на вулицю прямо на паризьку алею. Я йшла розгублено, доки не забрала кота у Кріса. Гладила наляканого Лукаса, який реагував на кожен шум вулиці, й міркувала про своє майбутнє.

– Де знаходиться Кардія?

– Давайте зайдемо поговоримо там? – вказала Ламін на вивіску французькою, що нагадувала кав’ярню.

– Краще додому, – скомандував Кріс, – нам треба придумати інший план. Знайти інших твоїх родичок, які справді допоможуть.

– Навіщо? – запитала я, – Жодна мене не прийме. Ти ж чув тітку Естель? Я для них чужа, а ви взагалі вважаєте мене напівкровкою. Чарівний світ – ніколи мене не знав. Я маю довести, що заслуговую на місце серед вас.

Ламін ніжно торкнулась мого плеча, й зазирнула лагідно в очі.

– Кіро, я не прошу ніяких доказів. Ти чаклуєш, і цього мені достатньо. Я можу спробувати дістати гроші…

– Це не допоможе. Я для тітки Аврелії лише здобич, яку весь час можна задирати, – я обернулась до Кріса. – Як вважаєш, Серце крамниці допоможе?

– Так, – опустив він очі. – Твоя тітка Естель права.

– Ти допоможеш мені дістатися Кардії?

Він підняв погляд на мене, вже розкрив вуста, щоб відповісти, але раптово його груди здригнулися, й Крістан виплюнув:

– Ні. Це загрожує моєму життю, – сказав, мов автоматом, а потім погладив свої груди від невидимого болю, й вже спокійно продовжив: – І твоєму життю, до речі, в першу чергу. Кардію ще називають “притулком демонів”.

– І що ж ти там робив? – спитала Ламін й загрозливо схрестила руки на грудях.

– Неважливо. Головне, що тепер ми маємо придумати інший план. Без Кардії.

Поведінка Кріса нагадала мені той випадок із годинником. Він не просто не бажає допомагати мені, він – не може. Якщо Кріс не здатен провести мене до Кардії, я повинна зрозуміти чому. Він діє логічно, але мені допомогти не здатен. Це не той Крістіан, який мені потрібен. Мені потрібен інший.

– Пробач Кріс, я не бачу іншого рішення, – я віддала йому в руки кота, хоча той дуже не хотів вириватися з моїх обіймів, навіть вчепився у мою футболку кігтями. – Ні, Лукас, ти залишаєшся з ним, щоб він тебе розчаклував.

Неохоче Крістіан приймав кота, хоча я бачила в його погляді розгубленість. Потім я обернулась до Ламін.

– Можна я поки-що поживу у тебе? Я маю план, і мені потрібна буде твоя допомога.

Вона ніжно кивнула мені й простягнула руку, певно щоб вже зараз переміститись до неї додому.

– Який план? – втрутився Кріс, – Що ти вже вигадала?

– Я розповім тобі пізніше. Дай мені час, Крісе. З тобою я тільки попадаю в неприємності. Мені потрібен перепочинок.

– У тебе залишилось п’ять днів до аукціону!

– Я встигну.

– Ламін, – дорікав Крістіан, – це безвідповідально.

– Ти не можеш діяти проти волі інших людей. Ми забороняємо тобі з нами бачитися, доки самі цього не захочемо, – промовила вона, і його груди знову неспокійно здійнялися.

– У тебе якраз достатньо часу знайти паличку й розчаклувати Лукаса, – додала я.

– Не все так просто…

Я не стала далі слухати й взяла Ламін за руку. Вона прокрутила свій браслет й через мить ми опинились у світлій кімнаті в блакитних відтінках.