24. Гнів чарівниці

Я опустила рушник й швидко кинулась до Ламін все пояснювати. Вона кліпала блакитними очима, а з її вуст не сходила посмішка.

– Усе не так, як ти подумала! – гарячково сказала я, – Мені просто немає де жити. У мене відібрали магазин, й відповідно власне ліжко. Я не спала з ним. Клянусь, Ламін.

– Вона навряд так подумала, – озвався Кріс й поставив нашу каву на столик, а потім суворим поглядом свердлив Ламін. – Я дав тобі ключі на екстрений випадок. Це все ще не він!

– Звичайно, що не подумала, – усміхнулась білявка. – Кріс не може ні з ким спати, бо сексуальний потяг – це теж емоція. Поки діє заклинання – він не може захотіти тебе. Навіть якщо ти лежатимеш перед ним гола.

– Це не означає, що я зовсім сліпий, – намагався обуритися Крістіан, а потім обернувся до мене. – Тому не думай перевіряти на міцність моє заклинання.

– Навіть і не думала! – випалила я надто швидко.

Ламін прибрала з плеча своє волосся, сіла на диван та відпила з чашки, яку Кріс зробив собі.

– Мене здивувало зовсім інше. Крістіан дозволив комусь ночувати у себе, зробив каву... Він не робив такого місяцями…

Я замислено підняла очі на Крістіана, але той не міняв свого суворого виразу обличчя.

– Вона лише моє завдання. До того ж, це не твоя справа. Що ти тут забула?

– Мене стурбувало все, що сказала Кіра по телефону. Я подумала, що після поранення вона точно лишилась у тебе. Тому я тут, щоб почути подробиці. Можливо, я зможу допомогти?

Я сіла поруч з Ламін й хотіла, ледве не розплакатися. Мені потрібна була ця бодай крапля доброти і підтримки.

– А от і не залишилась, – мовила я, – він відправив мене у казино і ледь не продав!

– Все було не так!

Я розповіла Ламін усе, що зі мною сталося за останні два дні: про демона, якого вполював Кріс, про Комісію та Валеріана. Що більше я розповідала, то сильніше на її обличчі проступав гнів. Кріс вставляв свої п’ять копійок, але Ламін вірила здебільшого мені.

Вона відставила порожню чашку, а потім підвелася й підійшла до Крістіана. Той стояв мов кам’яна статуя, але я вже бачила як фіолетовий димок плив його пальцями. Очі Ламін горіли пурпуровим світлом, а голос з милого перетворився на моторошний:

– Ти відправив її в казино?

– Від Валеріана вона б швидше гроші отримала.

– Ти міг покликати її в академію, міг запросити в ресторан чи клуб. Але ти, чорт забирай, обрав підпільне казино? А що далі хотів? У підпільний бійцівський клуб?

Він стиснув щелепу. Мені не потрібно знати Кріса роками, щоб зрозуміти: він саме так і збирався вчинити. Вона обурено заричала, й тоді Крістіан замахнув рукою й утворив прозорий щит навколо себе. Її рик був таким сильним, що видавав блискавки. По щиту пішла павутинка, Кріс ледве тримався. Я відходила подалі, до стіни, щоб не зачепило.

Ламін нігтями вчепилася в тріщину, й розколола щит на дрібні частинки. Мене жахала її сила. Я ще ніколи не бачила, щоб хтось так легко розколював захист Крістіана. Хоча й він залишився без своєї палички.

– Ламін, прошу припини! – крикнула я, але вони майже одночасно відповіли:

– Не втручайся!

Уламки фіолетового сяйва з тихим тріском розчинилися в повітрі. Вона не стала нападати знову. Лише підійшла до Крістіана впритул, подивилася на нього зверху вниз і, склавши руки на грудях, тихо й холодно мовила:

– Ти забув, наскільки ти зараз не у формі, щоб зі мною змагатися, Стерн.

Крістіан лише стиснув щелепи так, що на вилицях виступили жовна, але не відповів жодного слова. Магічна перевага Ламін у цей момент була беззаперечною.

– Чому ти не привів її до своїх батьків? Чи хоча б до моїх? Це ж екстрена ситуація. Вони б знайшли ці гроші за годину.

– Тому що Кіра – напівкровка.

Його голос був твердим, а від цієї новини Ламін застигла. Її магічний гнів згас так само раптово, як і спалахнув. Очі повернули свій звичайний блакитний колір, а в руках перестали палахкотіти блискавки. Вона повільно обернулася до мене.

Я аж рот відкрила від здивування й стала підходити ближче.

– З чого це ти вирішив?! – я аж подалася вперед.

– Це проста дедукція, – Крістіан навіть оком не змигнув. – Ти назвалася Леман. Як і твоя тітка Аврелія, як і твоя бабуся Рамона. Жодна чистокровна чарівниця не візьме материнське прізвище, якщо її батько – чарівник. Навіть таке відоме й давнє, як твоє.

Я лише стиснула губи, бо заперечити було нічого. Я ніколи не знала свого батька – він помер ще до мого народження. Але чи був він просто людиною? Я не знаю…

Ламін розвернулася, підійшла до мене й сіла поруч. Вона взяла мене за руки, і в її русі вже не було агресії – лише рішучість та тепле співчуття.

– Я візьмуся за твою справу сама, – мовила Ламін, – поки цей "стратег" тебе остаточно не добив. – Але, Кіро, давай тверезо. Чому ти не попросиш допомоги чи грошей в інших магазинів?

– В інших?.. – перепитала я, на мить замислившись.

– Ну звісно. Магічні лавки, союзні мережі, артефактори... Ти ж не одна у цьому світі зі своєю крамничкою. Я бачила “Чарівний світ” і у Франції.

І тут мене наче струмом вдарило. Пам'ять миттєво повернула мене до останнього листа бабусі Рамони, який я перечитувала перед тим, як увесь цей хаос вибухнув. Вона згадувала там щось дуже важливе, що я через стрес геть викинула з голови!

– Боже мій... – вихопилося в мене, і я аж випросталася на дивані. – Бабуся писала, що родина Леман володіє цими лавками по всьому світу сотню років. Якщо це родинна мережа, то Аврелія віджала лише наш міський філіал, а не весь спадок! Ми можемо зв'язатися з іншими крамницями!

Ламін посміхнулась мені, а Крістіан, який досі мовчки спостерігав за нами, повільно підняв очі на мене, зацікавлено примружившись. Він дивився на мене вже не як на проблему, яку потрібно вирішити. Тепер у його погляді з'явився інтерес.