13. Таємниця Крістіана

Якщо ви подумали, що я одразу побігла за його слідами, то ви глибоко помиляєтесь. До біса Крістіана! Пішов він!

Я розлючено ходила колами по магазину проклинаючи його зухвалий вчинок. Він використав мене, як річ, замість того, щоб поділитися знаннями. Він взагалі нічого не знає про партнерство. Я не здивуюсь, якщо минулий партнер відмовився від нього сам. Сподіваюсь існує такий спосіб, бо більше я таких гойдалок не витримаю.

Коли перша хвиля люті трохи вщухла, мій шлунок видав такий голосний гуркіт, що навіть підсвічник на прилавку на мить перестав скакати.

Провівши інвентаризацію запасів, я розігріла залишки вечері, заварила собі міцного чаю й умостилася в кріслі. Гаряча їжа та спокій зробили свою справу – мозок нарешті почав тверезо аналізувати ситуацію. Лютитися можна безкінечно, але мені потрібні відповіді.

Я витягла телефон й знайшла номер Ламін. Завагалася лише на секунду, а потім натиснула виклик.

Вона відповіла після першого ж гудка:

– Кіро! О, я знала, що ти подзвониш! Цей сухарь відправив тебе додому, чи не так?

– Вгадала, – зітхнула я. – Причому буквально телепортував через амулет, навіть не запитавши. Ламін... ти можеш приїхати? Мені треба з тобою поговорити.

– Дай мені кілька хвилин! – випалила вона й відключилася.

Не минуло й п'яти хвилин, як за вікном крамниці пролетіла барвиста тінь. За дверима пролунав легкий сміх, і до магазину увійшла Ламін, дбайливо згортаючи під пахвою розкішний східний килим із золотою торочкою.

– Він повернув килим! – переможно вигукнула вона, ставлячи реліквію в куток. – Крістіан прийшов до мене пів години тому, віддав річ й зник. З ним усе гаразд, якщо ти про це хвилювалася.

– Я взагалі не хвилювалася, я лютувала! – чесно зізналася я, запрошуючи її сісти. – Ламін, поясни мені. Що з ним не так? Що це за манера виставляти людей і нехтувати напарниками? Що сталося з його попереднім?

Посмішка миттєво зникла з обличчя дівчини. Вона опустила очі на свої долоні й тихо зітхнула.

– Попереднім напарником був Доріан, – мовила вона тихо, і її голос втратив усю свою задорність. – Його рідний старший брат.

Я затамувала подих, але терпляче очікувала пояснення.

– Вони були нерозлучні, – продовжила Ламін. – Працювали разом на Реєстр. Але пів року тому, під час полювання на одного з демонів... усе пішло не за планом. Крістіан на мить завагався, піддався страху й емоціям... і Доріан загинув у нього на очах. Доріан захистив його ціною власного життя.

У крамниці запанувала мертва тиша. Я застигла, боячись порушити цю мить.

– Крістіан звинуватив у всьому себе, – прошепотіла Ламін, зустрівшись зі мною поглядом. – Він вирішив, що його емоції, його страх і прив’язаність – це слабкість, яка вбиває близьких. Тому він знайшов древній ритуал і зв’язав власні почуття. Заглушив їх, перетворившись на цей холодний камінь. Він зробив це, щоб більше ніколи й нікого не наразити на небезпеку. І саме тому ми розійшлися... бо він більше не міг відчувати любов.

Ламін сумно посміхнулася й подивилася на мене з дивовижною теплотою:

– І саме тому він відправив тебе додому, Кіро. Він просто панічно боїться знову стати причиною чиєїсь загибелі. Зі мною він це робив постійно, і я просто не витримала.

Я не знала що сказати. Крістіан, якого я знала як холоднокровного чарівника, раптово на моїх очах перетворився на хлопця, який втратив щось рідне, через власну помилку. Ось що таке справжня магія. Не чарівні речі, які прагнуть чи то моєї магії, чи то уваги, а – жертви, на які йдуть чарівники заради могутності.

Я розчаровано сіла на крісло й обернулась до своєї порожньої чашки.

– Як тепер мені злитися на нього?

– Легко, – посміхнулась Ламін, – Він не бажає порятунку. Ніколи не бажав. І взагалі саме емоції – рушій сили чарівника. Якщо тобі стане легше, він ніколи не стане могутнім.

– Саме тому мені не легше. Якщо він знайде того демона, то програє йому. Ми маємо щось зробити!

Я встала з крісла й очікувала реакції Ламін, але білявка коротко поглянула на килим, потім на вечірню вулицю за вікном крамнички.

– Політаємо? Я так давно не відчувала вечірнього вітру.

– Ламін, я розумію, що він твій колишній, але ми маємо допомогти Крістіану.

– Я прошу лише одну розмову за межами твого дому. Полетіли, Кіро. Я покажу тобі, що означає бути чарівницею.

Холодний вечірний вітер роздмухував мої каштанові пасма. Ми ширяли у небі, як птахи, проте нашими крилами став літаючий килим. Я сиділа збоку від чарівниці, міцно вхопившись за тканину руками, аби не впасти. Ламін дзвінко сміялася, заряджаючи мене. Її біляве волосся білою хвилею вдаряло мені в обличчя, але я навіть не скаржилася, насолоджуючись яскравими зорями та вогнями ліхтарів вечірнього міста.

Ламін злегка відхилилася назад, і килим піднявся ще вище. Перед нами виринув повний місяць. Він здавався таким величезним і безмежним, що аж перехоплювало подих.

– Обожнюю цю пору ночі, – заговорила Ламін, – Саме в такий час Крістіан зізнався мені у коханні, коли ми були підлітками.

Мої брови злетіли. Важко було повірити, що така людина здатна на кохання.

– Крістіан і романтика? – посміхнулася я. – Неможливе поєднання.

– Крістіан і вбивства – для мене ще більш неможливе, – Ламін похмуро опустила очі на свої долоні. – Але й те, й інше – реальне.

– Чому він пішов на таке? Я читала, що чаклувати над почуттями людей заборонено.

– Так і є, – вона знайшла поглядом мої очі. – І якщо хтось із інспекторів про це дізнається, то Крістіана чекає суд та втрата сил. Проте йому байдуже. Але… але я прошу тебе, Кіро, не кажи про це нікому.

– Але чому ти розповіла мені?

– Тому що ти його напарниця. Тому, що я не хочу, щоб ти на нього сердилася, коли він проявлятиме до тебе холод. Я просто вирішила, що якщо система Реєстру обрала тебе, то ти точно зможеш його доповнити. Хоч Крістіан ненавидить чарівну систему, але вона ніколи не помиляється.