9. Годинник

На мій подив, мазь яку я приготувала виявилась напрочуд ефективною. Вже через годину на моїй шкірі не було жодного сліду від нічних пригод.

Хоч Крістіан зарозумілий чарівник, але насправді досить вмілий та сміливий. Мені варто краще подякувати за таку підказку й змусити його розповісти рецепт. Бо які саме трави він брав, я зовсім не запам’ятала.

Я терла в руках візитівку Крістіана й замислилась над створенням своєї. Після п’яти годин сну, одразу ж вирушила до друкарні, й вже через годину мала готову пачку. Я вирішила не міняти ні назви магазину, ні її дизайн. Але відверто кажучи, засмутилась, що Крістіан нічого не знав про цей магазин. Бабуся зовсім не займалася рекламою.

Щоправда, як рекламувати не знала і я сама. Бо продавати ці речі смертним не можна, а єдиний чарівник якого я знаю – й самому кортить продавати свої артефакти.

На язиці саме спливло слово, що вже я двічі чула – Аукціон! Там повинно бути повно чарівників, які прагнуть купити магічні речі для своїх пригод.

І знову повертаємось до того, що я зовсім не знаю де він. Мені потрібен Крістіан.

Я висунула його візитівку, відмахнула рукою підсвічник, що скакав по прилавку, вже ввела номер, але швидко зупинилась.

– Годинник…, – прошепотіла вголос, – Я ж зовсім нічого про нього не дізналась. Та і як тут дізнатися, в чотирьох стінах?

Дістала із шухляди знахідку, в якій заховала й почала розглядати. На мій подив, на годиннику була п’ята година, хоча в реальності – одинадцята дня. Стрілки рухаються назад, у паралельному часі. Перевернула циферблат, а там напис, схожий на нашу мову. Раптом мене осяяло. Я схопила дзеркальце зі своєї сумочки й піднесла до напису. От тоді я змогла його прочитати. Там вигравірувано було заклинання:

“Твоя душа в обмін на мій час”.

Щось схоже, я вже бачила. Я швидко побігла у спальню та забрала гримуар бабусі, а вже коли повернулась, то у дверях крамниці стояв Лукас. Із сяйливою посмішкою однією рукою він зачесав своє каштанове волосся назад, а іншою – вже простягав мені свіжі тістечка із рожевим кремом.

– Привіт, Кіро. Ти мабуть голодна?

– Лукас! – нервово відповіла та почала ховати гримуар під стійку.

– Я не вчасно?

– Та просто розгрібаю деякі товари. Будеш каву?

– Так, звичайно.

Я звикла, що Лукас постійно приходить на обід. Вже накупила кави, вершків та цукру для нього. Поки я розвернулась поставити турку на плиту, вже чула як він поставив коробку з тістечками на стіл.

– О, який незвичний годинник.

Я одразу занервувала, почувши це. Обернулась, і лише краєм ока побачила, що реліквія вже у його руках.

– Не варто його торкатися!

– З ним щось не так?

Побачивши мою реакцію Лукас поклав предмет назад, на стіл, немов обпікся.

– Так, він… – почала я й замислилась що б сказати, а потім мене раптом осяяло. Я не мушу брехати. Я ж буквально в магазині чарівних речей, – Він зачаклований.

– О, я помітив, – посміхнувся Лукас розслаблено, немов підігравав моєму антуражу, – Неймовірна робота майстра.

– Ти це про що?

– Ну, я ніколи не бачив, щоб годинник йшов назад. Це для тих, хто хотів би повернути собі молодість? Чи щоб змінити минуле?

– Молодість? – посміхнулась я, згадуючи того потворного монстра, з рота якого линула чорна ядуча рідина. – Це навряд. А от повернутись у часі, цілком можливо, хоча також навряд, бо тоді б я цей годинник не отримала.

– А як ти його отримала?

Я стиснула щелепу й застигла від неочікуваного питання. Мене врятувала кава, що почала википати з турки. Я перенаправила енергію туди й віддала готову чашку Лукасу. Він з посмішкою надпив, але погляду з мене не зводив, очікуючи на відповідь.

– Неважливо. Мені спочатку треба розібратися в чому магія, а вже потім його оцінити.

Лукас вже відкрив рот, готовий був мені суперечити, як його обірвав стукіт у двері. Одразу за цим у крамницю увійшов Крістіан. Ні, не увійшов – влетів, як ураган, зносячи за собою всі предмети, що зачепив із сусіднього столу де лежали різні амулети.

– Трясця, – обурився він й нахилився підіймати речі.

– Що ви робите? – обурився Лукас, – Магазин ще не працює!

Я підбігла до Крістіана допомагати, а за мною, мов хмара підходив Лукас. Його голос був сповнений гніву, й не дивно, бо вони не знайомі. Але не встигла я заговорити, щоб представити, як Крістіан швидко підвівся.

– Я не до тебе, – відмахнувся, а потім обернувся до мене і його голос став більш твердим, – Кіро, а як це магазин не працює? Ти вирішила мене пограбувати?

– Що? – здивоване вирвалось з мене, – Зовсім ні! Просто я ще не відкрила магазин. Я ще досліджую його, мені треба зробити переоцінку, – мій голос затремтів. – І твій годинник, я також поки що не можу оцінити. Я тільки почала вивчення…

Я намагалася вдихнути глибше, але клубок у горлі вже не давав говорити. І тут я не стрималася, сльози самі почали котитися по моїх щоках.

– Я отримала цей магазин всього кілька днів тому, а потім як почало тут все літати, ображати, ледь не вбивати друзів, – кинула погляд на Лукаса, – відправляти мене бозна-куди! А там монстри та чар…

Крістіан затулив мій рот рукою, зупиняючи мій потік обурення, а потім… обійняв.

Від шоку я аж заклякла, через що обійми швидко припинилися. Лукас поруч помітно напружився, його кулаки стиснулися. Він заступив між нами, обережно торкаючись мого плеча.

– Кіро, це справді занадто великий тягар для тебе, – м'яко промовив Лукас. – Спочатку смерть бабусі, а тепер цей дивний магазин. Я розумію твій стан. Коли я відкривав пекарню, то сам ледь не загруз у цьому всьому.

Він ніжно гладив мене по спині, а потім взяв за руку й підіймав з підлоги.

– Ти певно не виспалась, – додав Крістіан, – Я не вимагаю продажу сьогодні. Навпаки, я прийшов попередити тебе.

– Той годинник від тебе? – спитав нетерпляче Лукас, пропікаючи чарівника важким поглядом.

– А ти хто такий?

– Я маю до тебе те саме питання! – огризнувся Лукас.