6. Помилки

На ніч я знову досліджувала гримуар у пошуках хоча б згадок про три правила, Реєстр Чарівників та Комісію. Правила знайшла, і навіть більше. Наприклад те, що магічні предмети люблять служити тільки чарівникам. Потім знайшла заборону чаклувати над емоціями людей. Заборонені ті ж привороти, чи навпаки викликати ненависть. Магія огорталась правилами та ставала логічною в моїй голові, доки я не заснула.

На ранок я вирішила взятись за крамницю, як за цілковитий бізнес. Почала з простого, як мені здавалось, із фото. У мене зайняло пів дня вилов і заспокоєння речей, допоки не вийшли нормальні знімки. Навіть вперше застосувала заклинання зв’язування та застигання.

Коли, нарешті, я це закінчила й по опису бабулі зрозуміла назви товарів, то оглядала конкурентів, щоб зрозуміти які ціни ставити у себе. Бабуся явно голодувала.

Потім вирішила піти до Лукаса, щоб допоміг мені з підключенням каси. До того ж був обід, а він все ще не з’явився. Я боялася що він образився.

Вийшла з “Чарівного світу” за ріг провулку по бруківці, й побачила магазин свіжої випічки звідки доносився аромат. Як тільки перейшла поріг, то була приємно здивована натовпу відвідувачів, які стояли в черзі, в очікуванні на своє замовлення.

Я затримала співробітницю, яка вся спітніла, але перелякано відгукнулась.

– Перепрошую, а де Лукас Ройт?

– Пан Лукас? А що сталось? Щось з вашим замовленням? – заметушилась вона.

– Ні, я по особистому питанню. Скажіть, що його питає Кіра Леман.

– На жаль, пан Ройт зараз зайнятий на кухні. Я передам, що ви завітали.

– Він хіба не власник цієї пекарні?

– Власник, але наш кухар захворів сьогодні й пан Ройт не знайшов заміни, а ще зламалась пательня й термінал сьогодні цілий день глючить… що не день, то катастрофа.

– Це не вперше?

– Вчора витяжка зламалась, але пан Ройт зміг викликати майстра. Щоправда він з’явився після обіду…

– Мія! – пролунав голос Лукаса з кухні й моя співрозмовниця винувато випросталась.

– Пробачте, я мушу бігти.

Я без дозволу увійшла прямо за нею, штовхнувши масивні пластикові шторки-жалюзі.

Атмосфера на кухні нагадувала фінал кулінарного апокаліпсису. Скрізь панувала густа пара, пахло горілим тістом, а бідний Лукас, весь замурзаний у борошні, гарячково намагався впоратися з величезною каструлею, з якої невпинно тікала біла піна. Його сорочка була розстебнута на кілька ґудзиків, волосся розпатлане, а на обличчі застиг вираз крайнього відчаю.

​– Мія, я ж казав, неси міксер, і де... – він підняв очі й осікся, побачивши мене. – Кіро? Що ти тут робиш? Тобі сюди не можна, тут... обережно!

​У цей момент кавомашина в кутку видала дикий свист і плюнула струменем гарячої пари прямо на стіну поруч з Лукасом. Якби він не ухилився, то обпік своє обличчя. Він вилаявся, хапаючи рушник.

​– Я прийшла по допомогу з касою, але бачу, що сантехнік тепер потрібен тобі, – я окинула поглядом це поле бою, і раптом мої очі зачепилися за металевий гачок біля плити.

– Так, – посміхнувся Лукас, – Такий хаос, що навіть твоя щаслива лапка не допомагає.

Там, поруч із кухарськими лопатками, висіла вона. Кроляча лапка бабусі Рамони. От тільки якщо в нашій крамниці вона виглядала доглянутою, то зараз її хутро злиплося від жиру, а сама лапка ледь помітно сіпалася, немов у конвульсіях. Від неї врізнобіч розходилися тонкі, брудні магічні іскри, які тяглися до кавомашини, плити й термінала в залі. Лапка буквально кричала про те, як сильно вона ненавидiла цю кухню і свого нового “смертного” господаря.

Ніякого чаклунства над емоціями, але про захист майна смертних від скажених артефактів у гримуарі нічого не казали.

​– Лукасе, – я зробила крок уперед, намагаючись відволікти його увагу від гачка. – Ти виглядаєш жахливо. Давай я принесу тобі холодної води? Чи кави?

​– Кавомашина мертва, – прохрипів він, витираючи чоло тильною стороною долоні, яка теж була в борошні. – Навіть не знаю, що відбувається. Від учора все летить шкереберть. Наче напад якийсь.

​– Може й напад, – погодилася я, забираючи ніж, який ледь не впав на руку Лукаса.

Потім я підійшла ближче до плити під приводом того, що хочу оглянути зламану пательню.

– Слухай, у тебе в залі клієнти вже починають нервувати через термінал. Мія там сама не справляється. Сходи, допоможи їй перерахувати решту вручну, а я повартую біля твого крему.

​Лукас сумнівно подивився на мене, а потім на каструлю з піною, де кипляча вода ледь не перекидається на нього

– Ти впевнена?

– Облиш, я вмію вимикати плиту, – я підштовхнула його до виходу.

​Щойно двері за ним зачинилися, я діяла блискавично. Схопивши паперовий рушник, я зірвала кролячу лапку з гачка. Вона заверещала в моїй руці – не голосом, а диким магічним ультразвуком, від якого в мене завібрували зуби. Я хутко запхала її в глибоку кишеню джинсів і притиснула рукою. Вібрація вщухла, але кавардак навколо не припинився. Наслідки вже були запущені.

​На плиті знову почала підійматися піна, а з духовки пішов сизий дим.

​– Так, Кіро, згадуй, – забурмотіла я собі під ніс, заплющуючи очі й згадуючи сторінки з бабусиного гримуара. Картини застигання речей випливли перед очима. – Спокій. Повернення до ладу.

​Я витягла іншу руку з кишені, направила пальці на розпечену каструлю. Подумки наказала магії всередині мене заспокоїти цей хаос. Крізь долоню до вказівного пальца пройшла хвиля приємного тепла, фіолетовим миготінням вона виплила на поверхню.

​Одне миттєве клацання – й піна в каструлі впала, перетворившись на білосніжний крем. Дим із духовки втягнувся назад, а кавомашина тихо й слухняно заурчала, випустивши хмаринку ароматного кавового присмаку. За стіною почувся радісний вигук Мії:

– О, термінал запрацював!

​Я важко видихнула, спираючись на стіл. Руки злегка тремтіли, але всередині росло дике, ні з чим не порівнянне відчуття перемоги. Я зробила це. Сама.

​Коли Лукас повернувся через дві хвилини, він застав мене з тріумфальною посмішкою.