1. Спадок

Тиждень тому, мене приголомшила новина, яка змусила приїхати у старе містечко Деклінс. Моя бабуся померла й передала мені у спадок старий окультний магазин.

Ще дитиною я допомагала бабусі ставити різні сувеніри на прилавки, а вже підлітком стояла на касі, продаючи всі ці товари. Так було, доки я не подорослішала й не перестала вірити у магію. Я вступила в університет й відрізала себе від усього, що колись здавалося мені живим – від тих свічок, карт й трав, у яких моя дитяча уява бачила дива.

Я приїхала потягом рано вранці, щоб встигнути оглянути крамницю. Кам’яна стежка під моїми кроками була холодною й нерівною, ніби саме містечко не поспішало мене впізнавати. Старі будівлі з темного каменю мовчки дивилися з обох боків, а повітря тут здавалося важчим, ніж у місті, звідки я приїхала. І все ж я йшла далі – до знайомої чорної вивіски, яка висіла трохи криво, ніби трималася лише зі звички: “Чарівний світ”.

Чорні двері з вітринами зустріли мене так, як зустрічають речі, які не хочуть бути знайденими. За склом знайомі силуети: окультні товари, старі цінники, тьмяні пляшечки, які колись здавалися мені наповненими чимось більшим, ніж просто рідиною.

Я торкнулася ручки й на мить затримала подих. У горлі піднявся клубок – сум не за людиною, а за місцем, яке колись було моїм світом. Я пам’ятала свої дитячі кроки тут. Це місце було для мене домом. Кожна полиця ніби знала моє ім’я.

Всередині запахло пилом одразу, щойно двері піддалися. Повітря важке, застигле, ніби магазин не дихав роками. Пил лежав на прилавках товстим шаром, ковтаючи кольори й обриси предметів. Полиці, які колись були переповнені життям, тепер виглядали виснаженими, наче хтось забрав із них не речі, а сенс.

Я зробила крок усередину, й під підошвами тихо хруснуло забуття. Тут нічого не чекало на мене. І все ж мені здалося, що магазин впізнав мене першим.

Десь у глибині крамниці щось тихо клацнуло. Моє серце пропустило удар. Старе дерево рідко звучить випадково – це я пам’ятала ще з дитинства. Повітря ніби змінилося. Стало густішим й тіснішим. Я повільно перевела погляд на касу. І тільки тоді столик спалахнув фіолетовим світлом, немов чекав, поки я подивлюся.

Я застигла, не розуміючи, чи це справжня магія чи одна із пляшок з полиць дала від часу якусь хімічну реакцію. Пурпурова крихта від світла пливла до мене, як пінка від хвилі моря. Вона торкнулась моєї руки і я почула голос бабусі:

– Люба, підійди.

 Я відчула її тепло, наче зморшкувата долоня бабусі стиснула мою й потягнула до каси. Фіолетова крихта вказала на шухляду. Не вагаючись, я смикнула за ручку й вся магія вмить щезла, розчинившись у повітрі. Всередині – стара книга, схожа на гримуар. Я відкрила палітурку й побачила амулет інкрустований фіолетовим аметистом і лист.

“Люба, Кіра,

Моя смерть – це твій початок нового магічного шляху, від якого твоя матір тебе берегла. Настав час тобі знову згадати, що таке магія, які наслідки вона має та продовжувати оберігати магічні предмети від темних сил та тих, хто жадає використати їх заради руйнівної влади.

Сотню років родина Леман по всьому світу має свої магічні магазинчики, в яких зберігає артефакти, знаходить їх та продає таким самим чарівникам, як ми.

На жаль, твоя мати назавжди відмовилась від магії, але в тобі й досі вона вирує. Будь ласка продовжи традицію нашого роду й вдихни життя в “Чарівний світ”.

Бажаю тобі успіхів у пошуках та вдалих продажів!

З любов’ю твоя бабуся Рамона Леман”

– Не може бути, – прошепотіла я, як тільки прочитала вміст листа.

Поклала папірець на стіл, відійшла на крок і мимоволі вирвався смішок, немов у божевільної.

– Не може бути, – повторила вже гучніше, – Ні, не може бути.

Скрегіт дерева мене перелякав, я озирнулась на звук і побачила як на прилавку по спіритичній дошці почала сама по собі їздити планшетка-показчик, виводячи слово: “Привіт”.

Я відсахнулась подалі від неї, але позаду на полицях почали ворушитися засушені лапки та склянки, наповнені якимось комахами. Неначе вся крамниця раптово пробудилась, як тільки я розкрила цей лист чи торкнулась амулету.

Не знаю, що саме змусило предмети в магазині розкритись мені, але я вискочила так швидко, як могла.

Озирнулась, й вмить крамниця знову стала темною, запиленою і похмурою, немов разом зі мною її покинуло життя. На кінчиках моїх пальців залишився фіолетовий пилок, і в той момент я згадала як маленькою чаклувала разом з бабусею над більшістю із цих предметів, пробуджуючи їх магію і даруючи життя. Я не можу покинути цей магазинчик. Тут є частка мене, моєї бабусі та спогадів, які я любила. Я зроблю все, щоб він став успішним.

Цього разу, коли мої пальці стиснули клямку і я зробила крок через поріг, світло над головою спалахнуло саме по собі. Навколо, вітаючи нову господарку, слухняно зашурхотіли карти й застукотіли флакони. І я більше не лякалася цього дива. Я приймала його – так само, як магія крамниці прийняла мене.