Епізод 10

Сцена 1 

ЕКСТ. МІСЬКИЙ ПАРК – НІЧ 

Дейзі і Чікі прогулюються з Кроліком Лонгіром серед дерев і лавок. Легкий вітер шелестить листям. Раптом вони чують дивну мелодію. 

Чікі (нахиляється, прислухаючись):
— Ого… це щось новеньке. Ніби музика… але якась дивна. 

Дейзі (серйозно, тримаючи блокнот):
— Не просто дивна, Чікі. Подивись, тварини… 

Вони бачать, як кілька білок йдуть рівним строєм, як на параді, а песики, зазвичай галасливі, тихо слідують за ними. 

Лонгір (підморгує):
— Хмм… схоже на гіпноз. Ніхто так не ходить без своєї волі. 

Чікі (здивовано):
— Гіп… що? Серйозно? Моя лапка краще слухає мене, ніж вони слухають когось ще! 

Дейзі (зосереджено, робить нотатки):
— Тоді треба знайти джерело мелодії. Якщо це гіпноз — місто в небезпеці. 

Чікі (енергійно стрибає):
— Добре, тоді погнали! Я йду перевірю всі лавки і дерева! 

Лонгір показує рукою на темний кут парку, де світло ліхтаря відбивається від закинутого театру:
— Може, варто подивитися туди. Там чогось завжди багато дивного. 

Дейзі киває:
— Чудово. Чікі, тримайся ближче до мене, а ти, Лонгір, слідкуй, щоб ніхто не втекти. 

Чікі (весело, підстрибуючи):
— Як завжди, план Дейзі — ідеальний! 

Вони повільно підкрадаються до джерела мелодії. Мелодія ледь чутно змінюється, наче веде їх кудись глибше у темряву парку. 

(Камера повільно піднімається, показуючи тіні дерев і загадкову доріжку до театру.) 

- 

Сцена 2 

ІНТ. ПОЛІЦЕЙСЬКА ДІЛЬНИЦЯ – НІЧ 

Дейзі, Чікі та Лонгір заходять до великого зали, де копи-пси переглядають скарги від містян. На столах розкидані записки та скарги: «Моя білка дивно поводиться!», «Песик йде, ніби маріонетка!» 

Сержант Бруно (кропітливо перегортає папери):
— Щоразу з’являються нові випадки. Якщо це не припинити, скоро вся Фуррсіті буде ходити як маріонетки. 

Дейзі (серйозно, записує в блокнот):
— Ми бачили це на власні очі. Мелодія, що гіпнотизує тварин, веде їх до… закинутого театру. 

Чікі (підстрибуючи):
— Я вже уявила, як вони танцюють там, як у музичному шоу! 

Лонгір (підморгує):
— Дивна веселка, але нічого смішного. Я чув, що минулої ночі хтось щось піднімав на центральному ринку. Може, варто почати там. 

Дейзі (зосереджено):
— Добре. Ми розділимося: Чікі слідкує за парком, я перевірю підказки на ринку, Лонгір буде нашим спостерігачем і повідомлятиме про будь-які дивні звуки. 

Чікі (киває, щасливо):
— Гаразд, план Дейзі! Сподіваюсь, цього разу без фальшивих нот… або фальшивих білок! 

Сержант Бруно (серйозно):
— Пам’ятайте, будь-яка помилка — і місто потрапить під мелодію. Тож будьте обережні. 

(Команда виходить із дільниці. Камера слідує за ними через темні вулиці, поки музика тихо лунає вдалині. Легкий вітер розносить мелодію по місту.) 

- 

Сцена 3 

ЕКСТ. ЗАБРОШЕНИЙ ТЕАТР – НІЧ 

Дейзі, Чікі та Лонгір обережно підкрадаються до старого театру. Ліхтарики кидають довгі тіні на стіни. Зсередини чути тиху, але зачаровуючу мелодію, яка змушує тварин зупинятися і завмирати. 

Чікі (підсвічуючи ліхтариком):
— Ти бачиш це, Дейзі? Всі ці миші… вони стоять як статуї! 

Дейзі (серйозно, роблячи нотатки):
— Це гіпноз. І я знаю, хто за цим стоїть. 

Вони заглядають у залу: на сцені сидить Кішка Клео, елегантна, у темному плащі. Вона грає на старому піаніно та співає чарівну мелодію. Перед нею — десятки загіпнотизованих тварин. 

Клео (з легкою іронією, не піднімаючи очей):
— Ах, мої маленькі слухачі… музика керує вами так, як хочеться. І ніхто не зможе зупинити мене. 

Дейзі (крокує вперед, рішуче):
— Клео! Припини цей гіпноз. Всі ці тварини — живі істоти, а не інструменти для твоїх забав! 

Клео (посміхаючись, грає ще швидше):
— Ха-ха! Сестрички, ви не розумієте, це мистецтво. Ви бачите хаос, а я — симфонію. 

Чікі (кидає рюкзак, витягає мотузку):
— Моя симфонія проти твоєї! Дивись, що трапиться, якщо я спробую вимкнути твоє піаніно! 

(Лонгір швидко біжить за колонку та намагається знайти спосіб зупинити звук. Тварини продовжують дивно рухатися, частково піднімаючи хвости, частково стоячи на місці.) 

Дейзі (підморгує Чікі):
— Залишайся спокійною. Ми зупинимо її. Твоя хаотична енергія стане нашим козирем. 

Чікі (енергійно, стрибаючи):
— Окей, час на хаос! 

(Мелодія Клео стає сильнішою, але бурундушки готуються до фінального кроку. Камера показує напружені тіні та світло місяця, що пробивається крізь розбиті вікна театру.) 

- 

Сцена 4 

ЕКСТ. СЦЕНА ЗАБРОШЕНОГО ТЕАТРУ – НІЧ 

Клео продовжує грати мелодію, загіпнотизовані тварини рухаються в такт. Бурундушки та Лонгір обережно підкрадаються до сцени. 

Дейзі (рішуче, шепоче):
— Чікі, ми повинні зупинити піаніно. Гвинтик і Лонгір допомагають утримати тварин. 

Чікі (з усмішкою, стрибає на сцену):
— Тоді час на хаос! 

Чікі стрибає на клавіші, роблячи звук фальшивим. Мелодія Клео починає порушуватись — загіпнотизовані тварини починають моргати, розгублено оглядаючись. 

Клео (знервовано, продовжуючи грати):
— Що ти робиш?! Мелодія не повинна бути зруйнована! 

Лонгір (бігаючи навколо, намагаючись зупинити звук):
— Дейзі, я тут! Ще трішки… 

Дейзі (командує):
— Бурундушки, тримайте її! Чікі — швидко до задніх дверей! 

Чікі крутиться, перехоплюючи Клео, і разом із Лонгіром блокують шлях до втечі. Копи-пси вриваються в залу, накладають на Клео кайдани. 

Клео (іронічно, усміхаючись):
— Ви можете мене зупинити… але мелодія залишиться з вами назавжди. 

Дейзі (серйозно, дивлячись на Чікі):
— Ми зупинили її, але загадка залишилась. 

Чікі (підморгуючи, весело):
— Головне, що тварини більше не гіпнотизовані. А загадку розкриємо потім! 

Загіпнотизовані тварини пробуджуються, розбігаються по залу, деякі плутаються між стільцями. Ліхтарі кидають довгі тіні, і музика Клео звучить тихо, як ехо. 

(Камера повільно піднімається до вікон театру, де місячне світло падає на сцену. Темрява й тиша.) 

- 

Сцена 5 

ЕКСТ. ЗАБРОШЕНИЙ ТЕАТР – РАНОК 

Сонячні промені пробиваються крізь розбиті вікна. Клео заарештована, копи-пси ведуть її до патрульного фургона. Бурундушки та Лонгір стоять на сцені, оглядаючи розкидані ноти та загіпнотизованих тварин. 

Дейзі (серйозно, обережно підбираючи ноти):
— Ми зупинили Клео, але мелодія… щось тут не так. Вона не просто звук, це код чи послання. 

Чікі (захоплено, тримає кілька нот у лапках):
— Ха-ха! Вона залишила нам загадку! Може, наступного разу ми станемо музичними детективами! 

Лонгір (підморгує):
— Місто знову в безпеці, але, схоже, це не кінець. Клео ще повернеться… і її мелодія теж. 

Дейзі (поглядає у вікно на місто):
— Тоді ми маємо бути готові. Наступного разу ми розгадаємо її таємницю до кінця. 

Чікі (підстрибуючи, весело):
— А поки що… можемо відпочити! Хто хоче горіхи? 

Ведмідь Теодор несподівано з’являється у дверях театру, несучи величезний мішок горіхів:
— Хто хоче горіхи, поки місто спить? 

Дейзі (посміхається):
— Добре. Завершуємо справу, а потім… горіхи. 

Чікі (зі сміхом):
— Нарешті справжній відпочинок після хаосу! 

(Камера повільно від’їжджає, показуючи сонячне місто Фуррсіті. Тиша, але у далині чути легкий відлуння мелодії Клео. Загадка лишається.) 

-