fifty five ~

«Я не хочу вмирати. Не хочу. Я просто нічого не можу вдіяти, ніби це бажання не залежить від мене, ніби воно живе саме по собі. Єдина проблема в тому, що воно живе в мені. Я втомився боротися сам із собою і ніколи не досягати успіху. Я втомився падати. Я втомився бути самим собою». - Гаррі

Song: Hedley – Perfect

***

— А потім вона сказала... Агов! Ти мене слухаєш?

— Що?

— Покидьок.

І він правий, я покидьок, бо Ліам вже годину говорить, розповідає мені захоплюючу історію своїх стосунків, а я не слухаю ні слова. Ми в автобусі команди, збираємося провести цілий вікенд у Донкастері, бо тренер зумів отримати групове запрошення на матч місцевої команди, і, їй-богу, як я можу зосередитися на чиїйсь дівчині, коли мої власні стосунки неможливо розібрати навіть за допомогою підручника. Але нехай... Це Ліам. Візьми себе в руки. Принаймні вдай, що розумієш суть історії.

— Ти говорив про Даніель?

— Так.

Ну, звичайно.

— Вибач, продовжуй, я слухаю, — наскільки я розумію, вона посварилася з якоюсь дівчиною на вечірці, тому що весь час була біля Ліама чи щось таке.

— Ну ось, цей рожевий слон...

— Га? Рожевий слон?!

Ліам голосно сміється.

— Ти не слухав!

— Слухав, чесно кажу!

— Тоді звідки взявся рожевий слон?

У мене є величезна спокуса порадити йому менше курити травку, тоді слонів не буде видно, і він не буде дошкуляти мені такими питаннями.

— Вибач. Ще раз. Я просто думав про інше.

— Так, я помітив. З Гаррі щось не так?

Киваю.

— Розкажеш?

І я навіть не знаю, що йому сказати. Він вже знає про те, що сталося з мамою Гаррі, цього некомпетентного психолога і так далі. Ось тільки тиждень минув, і я думав, що зможу підняти йому настрій, але ні. Нічого не змінилось. Йому все ще погано.

— Я нічого не можу зробити, і це мене дратує. Я марний.

— Не кажи так.

— Але це...правда.

Ліам зітхає, тому що я казав це і так до цього багато разів.

— Можливо, тобі варто вирішити свої проблеми, перш ніж думати про його.

Я нахмурився.

— У мене немає проблем.

— Що з твоїм батьком?

— Ліам, заради Бога, він мені байдужий.

— Це ж не так, — він трохи прочищає горло. — Я просто кажу, що ти би міг допомогти своєму хлопцеві, якби сам був в порядку.

А потім я сміюся.

— Припини грати в психолога, стає моторошно, адже ти подарував своїй дівчині рожевого слона.

— Ти слухав.

— Звичайно, я слухав, покидьок.

***

Ми прибули в Донкастер ближче до ночі, матч буде лише завтра вдень. Тренер розподілив пари по кімнатах і сказав, щоб ми нормально поводилися, інакше: «Наші тіла знайдуть на даху з бейсбольною битою в дупі». Звичайно, ми з Ліамом в одній кімнаті, і, звичайно, вечір пройшов саме так, як не хотів тренер.

Спочатку ми просто їздили в місто, щоб зайнятися туризмом і таке інше. Через годину ми всі сиділи в барі, а через три години якимось дивом повернулися в готель, п'яні до біса.

Зараз третя година ночі, Ліам хропе, як паротяг, на верхньому ліжку, а я не можу заснути. Я найменше випив, тільки трохи паморочиться голова, так що я в порядку. У мільйонний раз беру телефон, щоб перевірити, чи є новини від Гаррі. Ні. Коли я приїхав, то написав йому, що добре доїхав, він лише відповів: «Розважся, хх». Так, це не так вже й погано, він не ігнорує мене, ми розмовляємо, проводимо час разом, але... він не в порядку. Він говорить, він дихає, він їсть, але він порожній. Його батько змушений був дати медичну довідку в університет через його пропуски, тому що він не був там дуже-дуже довго. Я заходжу на сайт чату кампусу, і на кілька секунд мої пальці просто висять над клавіатурою. Все ж вирішую написати.

✉️Ти спиш?

✉ Якщо зі мною щось трапиться, ти подбаєш про Коннарда?

...що?

✉ Нічого з тобою не станеться.

✉ Ти подбаєш про нього?

✉ Так, але з тобою нічого не станеться.

✉ Дякую.

✉ Я ненавиджу, коли ти так поводишся, ти мене лякаєш.

✉ Вибач, я не хотів. Вибач.

✉ Чому ти це запитав?

✉ Не знаю.

✉ Ти знаєш.

Він так довго не відповідає, що я готовий йому подзвонити.

✉ Ти коли-небудь думав про свою смерть?

✉ Ти маєш на увазі, як я помру?

✉ Ні, про те, що буде потім.

✉ Що ти маєш на увазі?

✉ Про всі твої речі, про те, що з ними буде. Про те, як пройдуть твої похорони, скільки людей на них прийде, чи будуть квіти на твоїй могилі. Про твою кімнату.

✉ Про мою кімнату???

✉ Ну, так... Ти знаєш, як довго вона залишатиметься твоєю кімнатою і як скоро її перетворять на кабінет чи кімнату для гостей. Я хочу, щоб моя кімната була моєю кімнатою, навіть якщо мене тут немає.

✉ Чого, в біса, ти взагалі про це думаєш?!

Чекаю, дивлячись на екран телефону. П'ять хвилин. Десять хвилин. І коли я бачу, що він виходить з мережі, я буквально божеволію. Навіть не думаючи, швидко встаю з ліжка, хапаю свої речі і кидаю їх у сумку.

Десять хвилин потому я зайнятий, серйозно зосереджений на...

— Чи можу я знати, що ти в біса робиш?

Підстрибую, коли чую позаду себе голос Ліама.

— Я краду автобус, — відповідаю не обертаючись і без упину смикаю подвійні двері автобуса на всі боки. 

— Навіщо, в біса, ти крадеш автобус?