thirty two ~

«Кожна його сльоза для мене як тортура. Вона ламає мене зсередини. Я не можу дивитися, як він плаче. Його очі створені не для сліз, вони створені для посмішок» – Гаррі

Song: Keith Urban ‒ Tonight I Wanna Cry

***

Я знав, що він не міг цього зробити. Я знав, що це буде нелегко. Знав, що йому буде важко визнати провал, але... Але я хотів би, щоб він відреагував інакше. Зараз вечір неділі, а я не бачив його відтоді, як ми заснули разом у п'ятницю. Він просто зник. Як завжди.

Прокинувшись, пролежав у його ліжку ще три години, перш ніж зрозумів, що він не повернеться. Йому, мабуть, треба побути одному... Я навіть трохи розчарований. Але ні, я не розчарований, мені просто боляче. Сподівався, що ми переживемо це разом. Хотів би, щоб він зрозумів, що я завжди буду поруч із ним і що я не збираюся йти. Знаю, якби я був на його місці, теж хотів би побути наодинці. Але це сильніше за мене: я не можу не переживати за нього. Ненавиджу, коли йому погано. Він перестав відповідати на мої електронні листи, і в мене виникло жахливе бажання зателефонувати йому. Але я ніколи цього не робив. Не знаю. Це не ми. Ми ніколи не телефонували один одному раніше, я не збираюся цього робити зараз. Але бляха...простий телефонний дзвінок може мене заспокоїти, але... ні. Це здається надто дивним. І якщо він не відповідає на мої листи, то тільки тому, що він не хоче говорити, а я не хочу його змушувати. Але зараз мені дійсно потрібно з ним поговорити. Запитати його, як у нього справи, просто щоб не зійти з розуму. Сидячи на ліжку з комп'ютером на колінах, я переглядаю останній електронний лист, який надіслав.

✉️ 33

Я відправив його десь опівдні, але досі не отримав відповіді. Вагаюся кілька секунд, перш ніж почати друкувати.

✉️ Я не знаю, чи ти відповіси, але я просто хотів сказати...

Той вечір п'ятниці був одним із найкращих вечорів у моєму житті. Мені сподобався ресторан, куди ти мене привів. Мені подобалося, як я ревнував до офіціантки, бо ти для мене багато значиш. Мені сподобалося, як ти тримав мене за руку й обіймав. Наші вафлі мені сподобалися, незважаючи на те, що у продавця закінчилася шоколадна стружка. Мені подобалося курити з тобою, дивитися, як Коннард грає в саду. Я любив кожну мить, проведену з тобою. Любив засинати в твоїх обіймах. Отже... ось. Хоча тебе не було поруч, коли я прокинувся, не хочу, щоб ти сердився на себе. Тому що я не злий. Мені все сподобалося, я все ще люблю проводити час з тобою, і... і знаю, що одного дня ти будеш поруч, коли я розплющу очі, і мені байдуже, скільки часу це займе, тому що... Тому що мені подобається бути з тобою, Гаррі.

...дякую за зубну щітку.

Я зітхаю, дивлячись на екран. Мені не вистачило сміливості. Я стрепенувся в останній момент. І яка б різниця, якби я сказав йому, що відчуваю? Його все одно немає поруч. Він не зможе мені відповісти. Мені раптом стає сумно й... так хочеться плакати. Я не знаю, що зі мною відбувається. Мабуть, останнім часом сталося занадто багато всього. Мені хочеться плакати від усвідомлення того, що йому боляче, а я не можу допомогти через втому, його мовчання, випробування, біль. Я втрачаю сили й нерви. Мені потрібно вийти з себе. Я починаю думати про нього та Саманту й про те, як би я почувався на його місці. Якби я втратив його так, як він втратив її. Якби я заснув у його обіймах, не знаючи, що це востаннє. І від однієї лише думки про це сльози котяться по моїх щоках, а не намагаюся їх зупинити. Хтось подзвонив йому, щоб сказати, що я помер? Як він відреагував би? Що, якби одного разу мені подзвонили і сказали, що його немає? Що б я зробив? Мені на серці стає все тісніше й тісніше. Я б знепритомнів. Мій живіт незручно стискається. Знаю, що це все лише в моїй голові, але я можу це знову відчути. Цей страх, що з ним щось станеться.

✉️ Ти потрібен мені.

Я навіть не знаю, чому я йому це пишу, бо знаю, що він не відповість, але... Він мені потрібен. Зараз. Мені потрібно, щоб він мене заспокоїв, викинув з моєї голови ці жахливі думки. Я більше не хочу про це думати. Мені потрібно бути в його обіймах. Мені потрібно відчути його присутність. Тільки він не з'являвся кілька днів. У мене немає сил чекати відповіді, яка не прийде, тому я вимикаю комп'ютер, ставлю його на підлогу, перш ніж повалятися на ліжку. Я справді не знаю, чого мене це так чіпає. Я ще ніколи так не плакав. Мені ніколи не було так погано. Я ледве встигаю спробувати заспокоїтися, як у мене починає дзвонити телефон. Його ім'я блимає на екрані, а я починаю плакати ще дужче. Ледве можу говорити, коли беру трубку.

‒ Привіт?

‒ ...

‒ Луї?

І коли я чую його стурбований голос, зриваюся і починаю плакати ще більше. Буквально. Я перетворююся на фонтан сліз і, звичайно, він це помічає. Хоча, враховуючи мої гучні ридання, це не так вже й важко зробити.

‒ Луї, поговори зі мною. Що відбувається?

‒ ...

‒ Все гаразд?

Не маю сили йому брехати.

‒ Ні.

‒ Ти де?

‒ У своїй кімнаті.

‒ Добре, нікуди не йди, я зараз приїду.

І коли він каже, що він приїде, стається вибух. Я так плачу, що навіть не можу йому відповісти. Кладу трубку. Кожна нервова клітина в мені вибухає, наче я надто довго все тримав у собі. Цьому всьому треба дати вихід. Зараз. І я починаю думати про ті речі, про які я довгий час намагався не думати. Про навчання, яке я не люблю, про тиск батька, який змушує мене займатися сімейним бізнесом. Я думаю про хлопця із команди, з яким у мене дуже напружені стосунки після історії з Джошем і Ліамом. Я думаю про погляди в коридорах, які мені доводиться терпіти і які виникли після пліток про мене та Гаррі. Я думаю про сесію, яку обов'язково доведеться перескладати. Про претензії, які пред'являтимуть мені батьки. Дійсно, про все. Але ці речі засмучують мене ще більше. Коли через двадцять хвилин він стукає в мої двері, я все ще лежу на ліжку, дивлячись на стіну. Оскільки не відповідаю, він відкриває двері сам ізаходить до кімнати