Деградація [ukrainian translation]

twenty six ~ Harry & Samantha #1

16f6569e897b4590604328807639.png

Song: Adele – One and Only

***

19 серпня 2012

За 3 дні до смерті Саманти.

‒ Гаррі...

Немає відповіді. Перші промені сонця ледь проникають у кімнату, а стеля, усіяна зірками, все ще сяє. Він лежить на животі, підклавши руку під подушку й вткнувшись у неї головою. Він спить. Вона сидить верхи на його спині й нахиляється, щоб поцілувати його в шию.

‒ Газе... ‒ шепоче вона йому на вушко, ніжно кусаючи мочку. ‒Прокинься... ‒ бурчить він, а вона посміхається, проводячи рукою по його стегнам. ‒ Малий... ‒ він знову бурчить, ще глибше засовуючи голову в подушку. ‒ Давай.

Її руки ковзають по його спині. Тіло відразу вкривається мурашками. І вона знає, що перемогла. Вона знову гладить його стегна, а він шепоче, повертаючись:

‒ Дай мені поспати.

Вона не може стримати сміху, їй подобається, коли він бурчить вранці. У нього чудовий сонний і хрипкий голос. Вона цілує його в плече.

‒ Не змушуй мене лоскотати тебе, ‒ знову бурчить. Він не хоче відкривати очі, не хоче прокидатися. Він хоче спати близько... 300 годин.

‒ Я справді це зроблю.

‒ Грррмф, Семмі.

Коли він чує її сміх, то не може стримати посмішку. Він здається. Він знає, що все було втрачено з самого початку. Він завжди програє, коли справа доходить до неї. Він відкриває очі і вмілим рухом змінює положення, опиняючись зверху. Обережно притискає її до матраца, сідає між ніг. Гладить її обличчя руками й спирається на лікті, щоб не розчавити.

‒ Колись я тебе вижену.

Вона посміхається, дивлячись на його сонні очі й гладить слід від подушки на його щоці.

‒ Ти ніколи цього не зробиш.

‒ Зроблю.

‒ Ні.

‒ Я ненавиджу тебе.

‒ Я також.

Тепер він посміхається ніжною ласкавою усмішкою, перш ніж поцілувати її.

***

Він любив спати. Вона завжди прокидалася з першим світлом. Того ранку йому пощастило. Зазвичай вона ставить вінілову платівку, починає співати й танцювати, стрибати на ліжку, поки він нарешті не розплющить очі. Він бурчав, і чим більше він бурчав, тим більше їй це подобалося. Чим більше їй це подобалося, тим більше вона посміхалася. І чим більше вона посміхалася, тим більше він її любив.

У них були свої звички й навіть якщо він ненавидів прокидатися так рано, він любив саме такі пробудження.

‒ Я хочу тебе, Гаррі.

Того ранку вони кохалися. Їхні тіла перепліталися серед білих простирадл. Вони були ніжні, як ніколи. Їхні ласки, їхні подихи, їхні стогони змішувалися. Вони знали один одного напам'ять. Вона думала про його задоволення. Він думав про неї. Він любив кожен її вдих. Їй подобалося відчувати його всередині себе, ніби він давав їй частинку себе. Вони любили бути одними. Вона відчувала себе в безпеці в його обіймах, а він любив, коли вона була в безпеці. Зв'язок між ними був міцним і потужним. Незламним.

Вони не любили слів. Усі ті «я кохаю тебе» були не для них. Їм це не було потрібно.

Якби він знав, що це був останній раз, коли вони займалися любов'ю, з його уст вийшли б слова:

‒ Я кохаю тебе, Сем.

Якби вона знала, що це був останній раз, коли вона могла віддатися йому, вона б відповіла:

‒ Я теж тебе кохаю, Гаррі.

Якби вони тільки знали, що це був останній раз, коли вони могли так кохати один одного.

Якби вони тільки знали, що це їхній останній шанс.

Останній шанс бути щасливими разом.

Останній шанс бути щасливими разом

22 серпня 2012 року

День смерті Саманти.

Була четверта ранку, коли скляні двері його кімнати відчинилися. 4:03 ранку, якщо бути точним. Він насилу відкрив очі.

‒ Семмі?

Він ще напівсонний, коли вона лягає біля нього. Вона повертається до нього спиною, і коли він чує приглушене ридання, його серце підстрибує. Він кладе руку їй на плече.

‒ Сем?

Вона не відповідає йому й починає тремтіти. Він нахиляється, а коли бачить сльози на її обличчі, відчуває, що всередині нього щось тріскається. І коли він бачить фіолетову гематому на її щоці, коли бачить сліди від ударів, його злість кипить. Це з'явилося так раптово, що йому довелося докласти чимало зусиль, щоб стримати себе. Щоб не вставати і не піти бити цього виродка прямо зараз. Він не може. Не зараз. Він потрібен їй.

‒ Іди сюди... ‒ вона смикається, коли він обіймає її за талію.

‒ Усе гаразд, Сем, ‒ він знову лягає, притискаючи її до себе. ‒ Усе гаразд... Скінчилося, ‒ вона тремтить, а він лише міцніше обіймає її, гладить волосся. ‒ Тссс... Заспокойся, більше з тобою нічого не станеться. Тепер ти в безпеці... Я поруч.

Він цілує її в скроню, не відпускаючи. Шепоче заспокійливі слова, витирає її сльози, як робив це кожного разу. Він колихає її, заспокоює. Вона нічого не каже. Просто тримається за нього, за все, чого він вартий. 5:17 ранку, і вона, нарешті, засинає. Він спостерігає, як вона спить. Він ні на секунду не може відірвати від неї очей. Йому потрібно було знати, що вона тут з ним, в його руках, а не в руках цього виродка. Він злий на себе, бо знову не міг її захистити. І чим довше дивиться на її побите обличчя, тим більше ненавидить все навколо. Мовчки обіцяє собі помститися. Знову. Але цього разу він власними руками вб'є її колишнього хлопця.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше