6

"Раніше я гадала, що найгірше з усього — коли тебе не розуміють оточуючі. Я помилялася. Значно гірше, коли чужі люди тебе прекрасно розуміють, а найрідніші не хочуть цього зробити."

Запис #0003.

Додаток «Мій віртуальний щоденник».

Аліна сиділа в кабінеті директора. Директорка свердлила її гнівним поглядом. Постраждалий герой сидів з іншого кінця столу, дивлячись на свою кривдницю з-під лоба. Також у кабінеті знаходилися Марія Захарівна та ще якийсь чоловік, швидше за все батько Антона.

Аліна сиділа мовчки. Вона не боялася наслідків свого вчинку, тому що знала: вчинила правильно. Її більше діймав біль у постраждалій вилиці. Іванка молодець, замалювали синяк надійно, нічого не видно, але біль нікуди не дівся.

— Це нечувано, — нарешті промовила Ілона Євгенівна. — Аліно, влаштувати бійку в перший же день навчання. У тебе ж уже є подібний досвід. Я знаю, що з попередньої школи тебе вигнали саме за бійку. Я гадала, ти вмієш робити правильні висновки. Що ти можеш сказати на своє виправдання?

— Мені немає в чому виправдовуватися. Хіба оте чмо не розповіло вам, за що отримало?

— Аліно! — обурилася директорка. — Добирай слова.

— Я й добираю. Це найм'якше серед тих епітетів, що крутяться в мене на язиці, коли бачу його паскудну мордяку.

— Все, це переходить будь-які межі!— заверещав чоловік. — Якась малолітня бродяжка не має права обзивати мого сина. Я вимагаю, щоб її негайно виключили з цієї школи! Місце таких неконтрольованих підлітків — у в'язниці, а не серед нормальних дітей!

Чоловік звернувся до Аліни:

— Я засаджу тебе і виб'ю таку компенсацію, що твої батьки-алкоголіки будуть моїми рабами!

Цього вже Аліна стерпіти не могла. Цього разу слів вона не добирала.

— Закрий пи...дак! Бздить наче зі сраки!

— Ш... Шшш... Шшщо?! — здавалося, що вереск оскаженілого «володаря життя» от-от перейде в ультразвук, а Ілона Євгенівна від почутого у своєму кабінеті блюзнірства втратить свідомість. Лише Марія Захарівна спокійно спостерігала за Аліною з легким, майже непомітним, осудом. Все ж вона була переконана, що старших слід поважати. — Та... Та я!!! Я... Знаєш, що я з тобою зроблю?..

Двері до кабінету директора різко відчинилися без стуку. У проході стояв Макс із телефоном у руці.

— На хвіст солі нам насипиш, — спокійно промовив хлопець, зайшов до кабінету і став між Аліною та розлюченим чоловіком, закриваючи собою дівчину.

— Руденко! Що ти собі дозволяєш! — не витримала директорка.

— Пробачте.

Юнак увімкнув на телефоні зроблений сьогодні відеозапис і поклав телефон на стіл так, щоб усі охочі могли «насолодитися» видовищем «героїчних» вчинків Антона.

Коли відео скінчилося, настрої в кабінеті кардинально змінилися.

Антон зрозумів, яку величезну свиню підклав сам собі. Гонимий бажанням помститися цій розфарбованій Аліні, він замість того, щоб тихцем зам'яти цю справу, роздув скандал. Тепер сидів набундючений, мов злий горобець, якому натовкли дзьоба п'яні коти.

Його батько стояв посеред кабінету мов обльований.

Директорка тепер зовсім по-іншому дивилася на Аліну: переможницю всеукраїнської олімпіади з фізики, яка з власної примхи стала бунтаркою, розмалювала собі волосся всіма кольорами веселки, ходила одягнена, мов пацанка, і не боялася висловлювати та відстоювати свою думку, що й дратувало Ілону Євгенівну. Проте, коли на очах цілого натовпу примірних учнів знущалися над беззахисною дитиною, на захист стала лише вона.

Тим часом Марія Захарівна м'яко, проте безапеляційно, штовхала Макса до виходу.

— Руденко, бігом на урок.

— Те...

— Телефон я тобі віддам пізніше. Особисто віддам.

— А...

— Не з'їмо ми твоєї Аліни. Можеш зачекати її в коридорі, — змилостивилася над юнаком вчителька.

Макс хотів ще щось сказати, та Марія Захарівна зачинила двері перед самим його носом.

— Що ж, — врешті-решт промовила Марія Захарівна, — гадаю, до Аліни більше питань немає. Вона може повернутися на уроки?

Відповісти директорка не встигла. До кабінету увірвалася якась молода жіночка, не старша тридцяти років.

— Ілоно Євгенівно, що це коїться? Ці старшокласники взагалі втратили останні крихти совісті!

Помітивши в кабінеті винуватців скандалу, молода вчителька запнулася на мить.

— Ага, ви вже в курсі. Це чудово. І головні персонажі теж тут. Прекрасно. Скоро приїдуть ще й батьки Віталика, будемо розбиратися...

Врешті-решт директорка не витримала, гримнула кулаком по столу.

— Так, усі, крім Аліни та Марії Захарівни, чекайте в коридорі! Зробили мені з кабінету якийсь прохідний двір! А вам, панове Сірі, раджу подумати над методами врегулювання даного інциденту. Маєте десять хвилин.

Коли двері нарешті зачинилися, Ілона Євгенівна промовила:

— Аліно, я приношу свої вибачення за те, що хибно оцінила тебе. За те, що упереджено ставилася до тебе. Я помилялася.

— Нічого страшного.

— Але твій зовнішній вигляд... Шокує.

— Так. Але ця шокова терапія була необхідна. Насамперед мені. Завдяки цьому я знайшла себе. Я зрозуміла, хто я і що для мене головне. Я стала собою. І до того ж знайшла нових друзів: Макса, Дега, Іванку...

Спокійну атмосферу знову зруйнували найбезпардоннішим чином: до кабінету увірвалася мама Аліни.

— Ну все, красапєта*, ти догралася! Просила ж тебе як людину! Знаєш же, що сьогодні в батька важливий день. Що я маю підготувати все, так ні, потрібно, на зло мені, викинути свої коники!

— Пробачте... — спробувала втрутитися директорка, та мама не дала їй цього зробити.

— Не втручайтеся у сімейні справи. Зі своєю дочкою я якось сама розберуся!

— Але... — спробувала втрутитися Аліна.

— Ні! Ніяких виправдань. Нічого не хочу чути! Від сьогодні ти покарана. Ніяких друзів, ніяких інтернетів! Віддай мені свій телефон.

— Годі! — все ж не витримала Аліна. Їй хотілося плакати... Ревіти... Вити... Це несправедливо! — Ти можеш хоч раз почути когось, крім себе?!