5

— Максе, розкажи мені про Дега.

Вони йшли довгим шкільним коридором від їдальні до виходу на вулицю. Наступним уроком за розкладом стояла фізкультура, і Макс саме розповідав Аліні шкільну легенду про фізрука, коли його перебила дівчина.

— Навіщо це тобі?

— Просто цікаво.

— Ні, подруго, так діло не піде. Цей секрет потрібно заслужити.

— Ти знущаєшся?

— Ні. Такі правила.

— Які ще правила? Це що, якась гра?

— Усе наше життя, весь світ, що нас оточує, — гра. Якщо порушувати правила, стає нецікаво. А я люблю грати.

— Ти дійсно божевільний, — промовила Аліна.

— Усі ми тією чи іншою мірою несповна розуму.

Макс ляснув себе рукою по кишені й виявив відсутність телефону.

— Дідько, телефон у класі забув. Аль, зачекай мене на дворі, я миттю. Тоді й розповім тобі про правила гри. До речі, я скинув тобі посилання на нашу шкільну групу, приєднуйся. Але пам'ятай — вона лише для учнів нашої школи. Ні вчителів, ні батьків там немає і бути не може.

Хлопець побіг коридором до класу.Аліна вийшла на вулицю, помітила зручну лавочку в затінку, сіла на неї, дістала телефон. Прочитала повідомлення від мами: «Після школи одразу йди додому і приведи себе в нормальний вигляд! Сьогодні у нас дуже важливі гості!»; долучилася до групи й почала переглядати стрічку.

Відкрила найперше відео.

Високий юнак, одягнений у дорогий одяг, досить приємної зовнішності, стояв на тлі школи.

— Вітаю вас! Мене звуть Антон Сірий, і сьогодні на нас чекають розваги. Тож усі охочі можуть долучитися до нас на великій перерві за школою.

"За школою, то за школою. Подивимося, що ви придумали. Будете курити чи потайки пити пиво?" — подумала дівчина і, не дочекавшись Макса, пішла шукати вказану локацію.

Макс вийшов зі школи, озирнувся. Помітив, як Аліна завернула за школу.

— Що за?.. — задумливо промовив він.

Зайшов у шкільну групу, помітив те саме повідомлення, яке нещодавно дивилася дівчина. Переглянув його.

— ...дь! — вилаявся Макс і теж побіг за школу, на ходу вмикаючи на телефоні відеозапис.

Коли Макс добіг до потрібного місця, зрозумів, що не помилився у своїх здогадах і цей відеозапис, який він зараз зробить, дуже скоро стане в нагоді...

Картина «розваг», яку помітила Аліна, була шокуючою.

За школою був невеличкий парк, що починався одразу за спортивним комплексом. Там рідко ходили вчителі чи прості перехожі, тому його облюбували учні, щоб потайки перекурити чи порішати інші справи. У парку зібрався натовп школярів — майже всі старшокласники. Неподалік, на стадіоні, Дег старанно намагався поцілити м'ячем у порожні ворота.

Натовп школярів сміявся, щось вигукував. У центрі натовпу стояв сміттєвий бак, біля якого був той самий юнак — Антон. Він тримав у своїх лаписьках якогось першокласника. Хлопчик пручався, виривався і плакав. Антон підняв його і під веселі крики натовпу кинув у смітник.

— Ласкаво просимо до школи, вилупки! — весело вигукнув Антон, і натовп підтримав його радісними криками.

Це стало останньою краплею.

Аліна вийшла в центр натовпу, награно аплодуючи організаторам та учасникам шоу.

— Молодці. Мать вашу в гузно. Супер. Які всі круті. Які сильні. Змогли цілим натовпом побороти одного, такого страшного, першокласника.

Аліна дістала хлопчика зі сміття, обтріпала його. Першокласник плакав і ховався за її спиною.

— Як там тебе, Га...он? Найкрутіший хлопець на селі. Зумів до...тися до першокласника. Герой дитячого садочка.

— Ти, ...дь, хто така? — зло запитав Антон.

— Я? Людина. А ти пі...ар.

Закінчити вона не встигла — хлопець ударив її кулаком в обличчя.

Макс зупинив запис і кинувся на допомогу Аліні, та вона виявилася швидшою. Одразу ж вдарила його ногою у відповідь. Влучила, а важкий армійський берець зробив удар ще сильнішим. Юнак зігнувся й упав на землю, тримаючись руками між ніг.

— Гарний удар, — промовив Макс, нарешті-таки пробившись крізь натовп глядачів. — Ти як?

Замість відповіді Аліна повернулася до нього обличчям, на якому вже почав наливатися синець.

— Вилупок...

Макс уже хотів додати «недоноску» й своєї долі "аплодисментів", та Аліна зупинила його:

— Він тобі потрібен?

— Нахіба?

Доки Макс допомагав Аліні відчистити та заспокоїти першокласника, натовп, зрозумівши, що шоу закінчилося, а подальше перебування тут загрожує наслідками, розбігся хто куди.

Антон тим часом трохи відійшов від больового шоку й почав погрожувати Аліні, проте швидко заткнувся, коли чиясь сильна рука знову вдавила його в землю.

Озирнувшись, Аліна й Макс помітили Дега, який мовчки стояв над Антоном, притискаючи його до землі.

— Т-ти, ка-ка, — промовив Дег.

— Що? — обурився Антон. — Заберіть від мене цього дегенерата!

— Не дегенерата, а Дениса, — поправив його Макс. — А для розумово відсталих пояснюю: пан Денис тебе попереджає, що якщо ти ще раз на когось піднімеш руку, він її тобі відірве, і срати йому на те, хто твій татко. Вкурив? Тепер вали звідсе. Дег, відпусти каку, не брудни ручки.

Дег відпустив Антона й витер руки об штани, як робив це завжди, коли насправді забруднить їх.

Потім підійшов до першокласника, дістав із кишені жменю шоколадних цукерок — тих самих, що йому дала Аліна, — і віддав їх хлопчикові.

— П-по-ган-ний н-не чіп-пати теб-бе. Нік-коли. Дег об-бі-цяти.

— Дякую, — схлипуючи, промовив хлопчик, узявши цукерки.

— Д-друг. Дег д-друг.

Дег узяв хлопчика за руку й повів його в бік школи.

— Я підстрахую Дега, — промовив Макс до Аліни. — Сама розумієш, він не надто комунікабельний.

— Піти з вами?

— Краще не зли Валерійовича запізненням у перший же свій навчальний день. Тобі потрібно на урок.

— Як скажеш. Своїх учителів ти знаєш краще.

— І це, звернися до Іванки, вона тобі допоможе із синцем.

Проте відвідати урок фізкультури Аліні не судилося. Щойно клас вишикувався для перевірки, як на урок завітала шкільна секретарка.