2

Директорка школи, повнувата жінка з коротко стриженим чорним волоссям, одягнена в строгий костюм, з огидою розглядала Аліну крізь товсте скло окулярів. У руці вона тримала особову справу. Інша, вже літня жінка із зачіскою в стилі п'ятдесятих років минулого століття, що була в кабінеті, розглядала дівчину з цікавістю.

Скрививши гримасу незадоволення, директорка розкрила справу й уважно вивчала її.

У цей час Аліна ледь стримувалася, щоб не втекти чи не запанікувати. Та дурна впертість: я зможу, я не здамся, я не буду тією розмазнею, якою була раніше, я інша... — не дозволяла цього зробити й надавала сил триматися й терпіти.

Врешті директорка знову поглянула на Аліну.

— Я гадала, що переможниця всеукраїнської олімпіади з фізики має виглядати трішки інакше...

— Перепрошую, та ми живемо у вільній країні. Кожен має право на самовираження.

Аліні довелося зібрати всі крихти мужності та самоконтролю, що в неї ще залишилися, аби голос не тремтів.

— Що ж. Кажучи по правді, усі класи вже давно сформовані. Тож, якщо Марія Захарівна погодиться прийняти вас у свій клас, я не заперечуватиму.

— Ілона Євгенівно, я не маю жодних заперечень проти Аліни. Дівчина вона розумна. До того ж сучасні діти значно відрізняються від тих, що були років десять тому. У них зовсім інші потреби та вимоги.

— Тобто, — зашипіла директорка на вчительку, — вас зовсім не обурює її зовнішній вигляд?

— Ані на краплинку. Одяг чистий, охайний, видно, що вона має свій стиль. Ми живемо не в часи Совєтської імперії, Ілоно Євгенівно, і не в Мордорській недофедерації, щоб усіх гребти під один гребінець. Для сучасних дітей найважливішими є їхня самобутність та індивідуальність. Їх не можна заганяти в якісь усталені рамки. Це гальмує розвиток дитини. Тож, якщо ми вам більше не потрібні, нам час на урок.

Важко зітхнувши, директорка дозволила їм піти.1

Вийшовши з кабінету, Аліна звернулася до вчительки:

— Дякую, що заступилися за мене.

— Пусте. Я ж колись теж вчилася в школі. Ще в совєтські часи. Пам'ятаю ту потворну чорно-білу шкільну форму. Ще тоді мене дивувало, чому ми, особистості, повинні бути однаковими, мов курчата з інкубатора. Тож за це не хвилюйся, але, якщо вже вирішила бути сильною, — будь. Не відступай ні перед чим.

— Як ви здогадалися, що сьогоднішня я — це не я справжня?

— Хто тобі сказав, що ти не справжня? Ти хочеш бути такою — тож будь. Несправжньою ти була тоді, коли втекла з престижної школи, тому що не витримала булінгу однокласників. Несправжньою ти була, коли намагалася діяти в угоду комусь. Тепер ти справжня, і будь собою.

— Звідки ви все це знаєте?

— Пропрацюєш у школі з моє, ще й не таке дізнаєшся. І, якщо чесно, на відміну від Ілони Євгенівни, я читала твою особову справу. Заробити виключення зі школи через бійку — це ще потрібно постаратися. Кого ти побила? Директора?

— Ні, її "кохану" доцю. Дістала вона мене, коза обдерта.

— Що ж, гадаю, тебе приймуть у нашому класі. Учні в нас цікаві. Як каже сучасна молодь, кожен зі своїми "тарганами" в голові, але дружні. Головне, щоб вони побачили тебе справжню.