1

"Нова школа. Два прості слова, але скільки всього приховано в них? Хтось вбачає в цьому нові можливості почати все з нуля, нові знайомства, нових друзів. А хтось бачить лише нові проблеми...

Мабуть, я належу саме до таких людей. Тобто до других. Школа завжди була для мене проблемою. Не подумайте нічого поганого: я не асоціальна людина, з успішністю проблем немає, не потвора. Звичайна школярка зі своїми тарганами в голові. Але..."

Запис #0001.

Додаток «Мій віртуальний щоденник».

— Аліно! Ти вже готова? Не запізнюйся в перший же день до школи!

— Так, мамо! Вже йду.

Важко зітхнувши, дівчина закрила додаток на своєму смартфоні. Хоч Аліна й навчалася в одинадцятому класі, вона мала тендітну статуру й виглядала мов якась восьмикласниця, що часто створювало їй проблеми. Через таку зовнішність дівчині важко було знайти друзів серед однолітків. Ні, у старій школі, де в неї було море друзів і де її знали з раннього дитинства, проблем не було. Вони почалися два роки тому, коли розлучилися її батьки. Мати знайшла собі нового чоловіка, розлучилася з татом, забрала Аліну й переїхала в інше місто до свого хахаля. Відтоді в неї майже не залишалося часу на дочку та її проблеми.

А проблем вистачало, і за два роки це вже була четверта нова школа. Тому Аліна вирішила: годі. Вона зміниться, і плювати на все. Цей рік, останній рік у школі, вона буде такою, якою хоче бути сама.

До першого дня в новій школі дівчина готувалася ретельно. Учора, коли мама з вітчимом — крутим бізнесменом — поїхали на чергову ділову зустріч, Аліна пішла до перукарні, де пофарбувала своє волосся в усі кольори веселки. На ринку знайшла досить цікаву білу футболку з металевим принтом, придбала шкіряну куртку та чоловічі джинси. У військторгу роздобула справжні військові берці, а в якогось бомжа за сотню гривень придбала старий, облізлий і місцями протертий, але з натуральної зміїної чи, може, крокодилової шкіри ранець.

Увесь вечір, що залишився, дівчина витратила на те, щоб вичистити з ранця сміття, відмити його, позбутися смороду, залатати дірки різними аксесуарами, а потертості заклеїти наліпками з різноманітними монстрами, черепами, сатанинськими символами...

Новий образ був готовий.

Поглянувши ще раз у дзеркало, Аліна злегка скуйовдила рукою волосся, дістала з кишені смартфон, зробила кілька селфі й відправила їх татові, підписавши:

"Настав час змін. Сьогодні я йду в нову школу."

За мить телефон повідомив про відповідь:

"Успіхів. Гарний прикид."

Аліна посміхнулася.

— Що ж, трішки шокової терапії вам не завадить.

Вийшовши з кімнати, Аліна пішла до вітальні. Мама, як завжди, тріщала з кимось по телефону й не звертала уваги ні на що навколо. Довелося демонстративно кашлянути.

Наступної миті мама замовкла. Уважно поглянула на свою дочку. Телефон випав з її руки.

— Що... Що це таке?

— Не що, а хто. Це я. Чи ти вже забула, як я виглядаю?

— Я тебе запитую, що це ти нап'ялила? Подивися, на кого ти схожа?!

— На досить вродливу молоду дівчину, яка знає собі ціну.

— На бомжиху ти схожа! Негайно приведи себе в порядок! Ти знаєш, скільки зусиль я витратила, щоб влаштувати тебе в цю школу?!

— Уявляю, як важко влаштувати дитину у звичайну державну школу. Це ж не якась приватна елітна школа, куди набирають усіх підряд прямо з вулиці...

— Після школи ми про це ще поговоримо. З батьком...

— З яким? З татом я вже говорила, він повністю підтримав мою ідею. А твій Валєрчик для мене ніхто, тож хай і не пхає носа в моє життя.

— Не хами матері.

— Ти перша почала.

— Все. Це вже перейшло всі межі. Зараз я тебе...

— Що? Вдариш? Запізно. Мені набридло терпіти свинське ставлення до себе: з твого боку, з боку Валєрчика, з боку оточуючих. Я беру своє життя у свої руки, і якщо щось піде не так, то в цьому буду винувата лише я.

Аліна повернулася й пішла до дверей.

— До школи мені самій добиратися чи, може, хоч один раз відвезеш мене? Щоб я хоча б знала, де вона знаходиться.

***

Ще совєтське* планування району було, як то прийнято в комуняків, зроблене через те місце, яким думали (і це була далеко не голова), тож приватні будинки та багатоквартирні могли спокійно ділити один спільний двір.

На лавці біля під'їзду старої хрущовки сиділи три літні жінки, обговорюючи останні новини та телесеріали, коли з двору одного з приватних будинків вийшла жінка, одягнена в діловий костюм. Було видно, що вона чимось украй роздратована. Поряд із нею йшла дівчинка з різнокольоровим волоссям, одягнена наче якась пацанка.

Дочекавшись, доки парочка пройде повз них, не привітавшись, і сядуть в автівку, одна з жінок сплюнула на землю.

— Поглянь, Ільківно, що та курва з дочки зробила.

— І не кажи, Петрівно. А така гарна дівчинка була, чемна...

_______

* Примітка автора. Слово «совєтський» використане тут цілеспрямовано, адже «радянський» походить від слова «рада», «радитися». Народ, ви чесно вірите, що при совках були хоч якісь ради й демократія? Тож давайте паскудство будемо називати паскудними уZZкімі словами.