ДЕФІБРИЛЯТОР СВОБОДИ / Вірші про мир і війну

I. ІМПУЛЬСИ ІНТЕРБЕЛУМА

Маленька дівчинка

Це було у квітні.

Квіти ледь з’являлись,

Оку непримітні, –

Небом фарбувались.

Квіточка синенька

Щойно розпустилась

І цвіла дрібненька,

Сонцю веселилась.

Затоптали квітку

Ніжки їй недружні

Навесні, не влітку, –

Не спасуть калюжі.

Дівчинка маленька,

Біляве янголятко,

Жила не одненька, –

З мамою і татком.

З братиком гуляла,

Мала інтереси,

У танках кружляла

І співала п’єси.

Вийшла разом з братом –

Разом скрізь ходили, –

Йти під снігопадом

В неї зникли сили.

На велосипеді

Їй було би краще,

Але в очереті

Чергували хащі.

З гнізда полетіла –

Випав білий янгол,

Ця пташечка біла

Не вивчиться танго.

Упала й замерзла

За сім кілометрів,

Де крига, що скресла,

Не гріє без светрів.

Пропала голубка,

Гніздечко самотнє,

Не гріє вже шубка,

Хоч серце і плоть є.

Дерева, коріння

Понурились всюди:

Померло насіння,

Бо янголи – люди.

Тепер ти у лісі –

Самотня, не літня,

А в іншому місці

Тривога всесвітня:

Розрізали груди

І вийняли серце.

Батьки – живі люди

З розбитим люстерцем.

Дівчинка маленька,

Біляве янголятко –

Без голубки ненька,

Лебедятка татко.

Ти така гарненька,

Але мало дива –

Дівчинка маленька

Назавжди красива.

Зігрієшся, люба,

Тепер від жар-птиці,

В хатинці із дуба –

Сама, наодинці.

І ось журавлі

Віднесли наречену,

Немов кораблі, –

В ніч безмежну і темну.

27.04.2020

Коти

Коли вірші мої падають прямо додолу,

І немає у мене паперу, немає столу.

Коли вірші мої мявчать у ночі котами,

Що хотіли би їсти, притиснувшись ніжно до мами,

В квартирі самотній, коли там немає нікого,

Не почути ніколи істину, як і кота німого.

Живуть поруч з нами, харчуються поруч з нами,

Спілкуючись звуками з нами, беззвучно – із тими ж котами.

Домашні улюбленці – часом бувають нестерпні.

Як котики вербні пухнасті, тим паче в спекотному серпні.

Весь рік на канікулах, шкоду ганебну на зло всім

Лиш роблять і хатніми справами не переймаються зовсім.

В екрани вдивляються, ніби звичайна людина, –

Дивуються мовчки, що робить ця дійсність безчинна.

В політиці, музиці голос є власний, котячий.

А ще бачать те, що не бачить хазяїн незрячий.

Лікують своєю присутністю нашу засохлу самотність.

Кіт вдячний, невдячний – він завжди з хазяйських щедрот їсть.

Коли нас немає, життям живуть кращим котячим.

Покращують тиск наш і серцебиття роблять кращим.

Сидять, немов літери, там, де пройшла теплотраса,

На люках сидять – у котів взагалі мала маса.

Підібрані вітром і зібрані майже до купи,

Допоки живе мявчання не перетворилось на трупи.

Коти не вгамовують біль, плачуть знову і знову.

І, не знаючи мови котячої, учиш німецьку мову.

Біль і жаль, як любов, немов дощ, ллє і ллє рядками

На тих, хто забув пригорнутись до рідної мами.

Хотів би я бути рудавим котиськом сьогодні, –

Хоча його ігри давно уже старомодні, –

Але кожен день на мене чекає праця.

Нічого – нехай. Можливо, колись і мені воздасться.

20.07.2021

Яблука в узвар

Лунає з гаджета «Грін Дей»,

Лабають хлопці «Траблд Таймз».

Природа – муза для очей,

Панк-рок – гітари і поети.

В Ілона Маска є ракети,

В Ілона Маска жінка Граймс.

А я сиджу і не лабаю,

Лабає музика гітар –

Сердинки з яблук вирізаю

І ріжу яблука в узвар.

А за «Грін Деєм» – «Роллінг Стоунз»:

Чи «Пейнт Іт Блек, чи, може, «Енджі».

В них цілий глобус – мають тонус,

Вони безсмертні, як круки, –

Їм помирати не з руки,

Вони як вежі в соцмережі!

Цвіте і пахне хліба колос

І мерехтить старий ліхтар,

Співа чужий приємний голос,

Я – ріжу яблука в узвар.

За «Роллінгами» – Пол Маккартні,

Він ще один із небожилів,

(Ви взагалі померти здатні?!)

Бо навіть колос помирає,

Його комбайн переорає

І воскресить з небесних схилів.

Нема води – немає хліба,

Загас вогонь – лишився пар,

А люди – як одна садиба,

Що ріже яблука в узвар.

11.08.2021

Земля і Місяць

Де був би Місяць без Землі

І де були б зірки твої?

Як кораблі, спливали дні,

А ти все снилася мені.

І ті зірки, немов вогні,

На тій, небесній стороні.

Любили зорі весняні

І зустрічались уві сні.

А де була б тоді Земля,

Вся синьоока звіддаля,

Якщо б не Місяць золотий

Був завжди поруч, як і ти.

Ця близькість хибна і химерна,

Таємна сфера і тотемна,

Як і самі земні життя,

На нас чекають відкриття.

І як знайти рахунок днів

У Морі Спокою й Дощів?

І місячний безмовний спів

Почути серед зір і див?