Дедлайн: Протокол Панди

Сцена 1: Леді в чорному: Овертайм мені в дихало.

Кімната в автономному бункері виглядала так, ніби в ній щойно стався вибух на фабриці зефіру. Стерильно білі стіни контрастували з розкиданими по підлозі порожніми блістерами від магнію та купою подушок.

У центрі ліжка лежала вона. Величезна, махрова панда. Капюшон із м’якими вушками насунутий на очі, з-під нього виривалося тихе, але дуже впевнене хропіння. Вчорашній виклик до парашутистів-екстремалів затягнувся до третьої ночі, бо один з них ніяк не міг повірити, що «це не галюцинація від гіпоксії», і намагався зробити з нею селфі на висоті чотирьох тисяч метрів.

Поруч із пандою лежав пейджер — старий, обдертий, з наклейкою «Я ненавиджу понеділки». Раптом він здригнувся і видав звук, схожий на передсмертний крик чайки.

Панда здригнулася. З-під костюма висунулася рука з розмазаною чорною тушшю на зап'ясті.

— Та шоб ви всі були здорові... хоча ні, це мені не вигідно, — просипіла Панда голосом людини, яка щойно проковтнула пачку сухого крейди.

Вона намацала пейджер. На екрані миготіло: «ТЕРМІНОВИЙ ВИКЛИК. БАЙКЕР. ШВИДКІСТЬ 180. КЛІЄНТ ВИЛЕТІВ ЗА ВІДБІЙНИК. ЧАС ПРИБУТТЯ: ВЧОРА».

— Байкер... — Леді в чорному сіла на ліжку, капюшон панди сповз, оголюючи «гніздо» на голові, якому б заздрив будь-який лелека. — Чому вони ніколи не дохнуть у черзі в Ощадбанку? Чому завжди треба кудись летіти?

Вона глянула на годинник. 6:15 ранку.

— Овертайм мені в дихало, — зітхнула вона і сухо клацнула пальцями.

ЗВУК: «ВЖУХ!» (наче хтось дуже швидко закрив блискавку на валізі).

Через секунду панди не було. На ліжку стояла Леді в чорному. Лакований корсет стискав талію так, що будь-який анатом назвав би це «несумісним з життям». Високі шкіряні чоботи на такій платформі, що з них можна було оглядати околиці Житомира. Ідеальний макіяж, холодний погляд і коса, яка автоматично розклалася з розміру пилочки для нігтів до двометрового знаряддя праці.

Вона дістала з тумбочки термос, зробила ковток (судячи з запаху, це була чиста кава з домішками ненависті) і глянула у дзеркало.

— Красуня, — констатувала вона, поправляючи комірець. — Але якщо цей байкер почне питати про тунель і світло в кінці, я його цією ж косою назад в шолом заштовхаю. У мене зміна до шостої, а я ще каву нормально не пила.

Вона зробила крок у стіну, яка просто розчинилася перед нею.

Сцена 2: Еверест, або «Тут не палять»

Вершина Евересту зустріла її вітром, який міг би збити з ніг невеликого слона. Альпініст у дорогому яскраво-помаранчевому костюмі сидів у снігу і синів. Поруч лежав балон з киснем, який порожньо шипів.

Леді в чорному з’явилася перед ним прямо з повітря. Черевики на платформі різко пішли в сніг.

— Добрий день, Транзитний Департамент, — крикнула вона крізь вітер. — Вашу картку лояльності анульовано за перевищення ліміту дурості.

Альпініст розплющив очі. Його губи ворухнулися:

— Ти... ангел?

Леді в чорному закотила очі так сильно, що мало не побачила власні мізки.

— Ага, ангел. Тільки крила в ремонті, коса замість арфи. Давай руку, малий. У мене там байкер у кюветі холоне, а ти тут вирішив панорами подивитися.

— Але... я ще не підкорив... вершину... — прохрипів він.

Вона нахилилася до нього, ігноруючи сніг, що забивався в корсет.

— Послухай мене уважно, Едмунде Гілларі недороблений. Ти не підкорив гору. Гора просто дозволила тобі на неї вилізти, щоб ти тут ефектно здох. А тепер у мене овертайм, кава в термосі закінчується, а внизу на мене чекає чізбургер. Вставай, пішли. І взагалі я ще звіт по ФОП за квартал не здала. 

Вона схопила його за комір помаранчевого пуховика.

— І тільки спробуй мені дорогою почати читати вірші про велич гір. Я — юрист за першою освітою, я тебе засуджу за порушення тиші в ефірі.

Клацання пальців — і вершина Евересту знову стала самотньою. Тільки порожній балон залишився лежати в снігу як доказ того, що Леді в чорному знову вийшла на зміну.

Сцена 3: Поет, або «Дієслівні рими як причина дострокового розірвання контракту»

Локація змінилася без попередження. Замість морозного повітря Евересту Леді в чорному вдихнула запах дешевого портвейну, пилу та нереалізованих амбіцій. Це була класична мансарда невизнаного генія.