ДЕДАЛ: релікт минулої доби

Темрява, пітьма. Навколо нічого й нікого, лиш холод та тиша...

Одразу і не збагнеш, де ти, чи то о дванадцятій годині ночі під діжкою у погребі сидиш, чи просто очі не розплющив. Мертву темряву пронизав спалах світла який ненадовго осяяв мертву темряву, проте із часом і він згас. 

Спалах світла визволив із темряви ледь помітний силует, це був мертвий “звір” тисячі тисяч років, колись він вселяв страх у тих хто його бачив, він був символом надії союзників, був карателем для невіруючих, він був свят і могутній для послідовників.

Сказали б мені колись, що “звір” помре, я б не повірив би у цю маячню, одразу б пішов би од мужа цього, який брехнею живе, хоча досить ймовірно, що вдарив його, за слова такі, хто зна...

А “звір плив”. 

Здавалось нічого не перешкоджає йому, він “пливе” немов поводі, проте вода не розступається перед могутнім “тілом„ його. А ось він вже поруч, я бачу його, він так близько і водночас далеко, я чую звуки пострілів гармат, шум ракет, молитви померлих... війна, смерті та розруха, не було й дня, колиб “звір” вирушав у гуманітарну місію, усі знали, якщо він покинув порт, десь буде лихо.

“Підпливши” до мене, я помітив на його могутньому “тілі„ шрами, вони були грубі й старі, за довге життя своє, “звір„ бував у чималих війнах, гармати його були великі й знерухомлені, ракетні шахти зачинені а у вікнах не було світла. 

Складалося враження, що він правда помер, або спить, очікує миті, коли цивілізації відновляться, коли їх жителі стануть щасливими й байдужими до “звіра„ і тоді він прокинеться і буде нищити їх знову.

А ось я вже всередині, йду темними коридорами, повними пилу, колись по цих коридорах бігли солдати, які готувалися до місій, або просто підтримували своє тіло у тонусі, час йшов, солдати вмирали, не було вже можливості поповнити особовий склад, каюти пустували, а душі померлих блукали кораблем, очікували коли він повернеться до дому, аби востаннє побачити рідних.

Кораблем пробігла іскра, “звір” тисячі тисяч років прокидається? Проте чому? Лампи стали вмикатись, світло є а отже й сила у “звіра„ є, хто наступна жертва?

У центрі кімнати стояло велике кільце, яке видавало дивні звуки, приглядівшись у темряві, я помітив як по зовнішній верхній частині кола бігають незрозумілі символи, через якийсь час кільце зупинилось нерухомо із нього вирвався потік зеленого світла, яка неприродньо поводило себе, немов би вода, проте вона не витікала за межі круглі, хоч воно й було встановлене горизонтально, стовп води повернувся назад у кільце, і “калюжа” стала стабільною, через секунд двадцять із «води» вийшов чоловік а заним ще двадцятеро гібридів людини і змії, а потім вийшла жінка, портал закрився й “звір” знову занурився у темряву, усі присутні відчули прискорення й потім нічого.

- І що це було?

Запитав чоловік

- Не звертай уваги, з’ясуємо після, ліпше скажи, ми на місці?

Запитала напарниця

- Навіть не знаю Ево, гадаю що так, ти лише подивись на це місце, на залу й консолі у ній.

Спереду портала стояли дві консолі які ймовірно відповідали за сам портал, проте це ще треба було з’ясувати. Сама ж кімната мала чималий розмір, приблизно п’ятнадцять метрів у довжину, десять завширшки й ще п’ятнадцять у гору, приблизно на п’ятому метрі висоти починався другий поверх, який мав чудовий оглядовий майданчик аби спостерігати за тим, що відбувається на низу, на майданчик вело двоє спіральних сходів які мали посередині між собою двері, які ймовірно вели у іншу кімнату, консолі були встановлені “спинами„ до дверей.

- Ей, хлопці, знайдіть рухомі двері аби ми йшли звідси.

Скомандувала людина

Гібриди слухняно пішли шукати вихід, розбрелися по залі, а тим часом люди стали вивчати консолі.

- Гей, як що до отих дверей?

Запитала дівчина

Гібриди слухняно пішли перевіряти двері на які вона вказала а тим часом Ева стала розглядати одну із консоль, девайс її товариша засяяла й на екрані щось з’явилося

- Що там Тім?

Запитала вона 

- Шшш, я бачив таку мову вже...

Відповів він

- Тобто бачив? Талос?

Ева підійшла до нього й стала поруч із Тімом й стала заглядати через плече

- Точно.

Він дістав планшета із портфеля й став щось шукати у ньому доки не зупинився

- Це мова, вона досить специфічна проте підлягає піл категорію розшифрування.

Пояс Койпера

“МОЛ„

Фрегат Тіма

Темну залу пронизували блискавки які виривалися із стін та підлоги й вдарялися у людину яка стояла у центрі, відчинилися двері, на порозі стояла Ева

- Все, ще шукаєш?

Запитала вона 

Блискавки перестали вириватися й на якийсь час відчинені двері до коридору були єдиним джерелом світла у кімнаті, потім з’явилося світло, лампи світили тусклим синім проте згодом стали жовтими.

- Так....

Тім почухав потилицю й відповів

- Ага, не розумію, його енергетичний слід неможливо знайти, таке відчуття 

немовби його немає, а коли нарешті ми його знайшли у Земній сонячній системі й прибули сюди, то від нього й слід охолов, немов би він знає коли хтось заним йде.

- Був би на кораблі ще хтось окрім Ячо, я б задумалася над тим, чи немає крота серед нас.

Пожартувала Ева

Тім зупинив свій погляд на дівчині й став вдивлятися їй у очі, немовби намагався прочитати її думки

- Що?

Незрозуміла вона

- Та я просто, по приколу сказала...

Почала виправдовуватися вона

- А взагалі-то, його сила у переконанні, тож ми й самі можемо не підозрювати того, як повідомляємо його. 

Він схопив свого планшета й став щось натискати на ньому

- І що ми шукаємо? Після було б логічно видалити повідомлення із журналу і всі згадки про розмову, тож це нічого не дасть, у трансі залишаються наші знання, проте дії не запам’ятовуються.

- Не те

- А що?

- Навіть якщо все видалити, тоді з’являються прогалини у звітах систем, відеокамери та навіть зв’язок. Тім!