«Ви повернуті до Мірантиру»
«Попередження!»
«Ще три порушення за мат, і буде бан на тиждень!»
«Штраф до інтелекту: -1»
Я вийшов із водяної стіни і опинився на своєму острові з яблунею. От баран старий! Треба було зберегтися в Пристанищі. Загрався! Забув! А про таке треба пам'ятати насамперед!
— Раджу вам надалі акуратніше поводитися з лайливими виразами, — ненароком привітався Конов'язь, виглядаючи з сірої хмаринки, після моєї добової ізоляції в темряві.
— Дякую, дуже вчасно! І де мені тепер шукати їх? І як? Я ж без Чорниша не дістануся нікуди.
— На вашому місці, я б просто уважніше озирнувся.
— Як добре, вусатий чорт, чо ти не на моєму місці.
Конкорд мовчки зник, а я озирнувся на всі боки… І справді… треба було лише бути уважнішим. Андрій сидів на траві, спершись спиною на стовбур яблуні.
Він створив кинджал прямо з нічого, взяв його за ручку і з розмаху закинув за межі острова. Ще один кинджал, замах, і гострий снаряд полетів кудись у небуття.
— Андрюхо, ти чо твориш, синець проклятий, а коли хтось під нашим островом пролітатиме і в нього ножики твої влучать? А нам потім це розхльобувати.
— Не влучать, я контролюю їх створення, і саме ці кинджали зникають через десять секунд після створення, — Андрій взяв до рук пляшку, яку я спочатку не помітив, і зробив кілька ковтків.
— А чо ти за синю жижу п'єш? Це від неї ти такий синюшний чолі?
— Ні, це магічне зілля, воно відновлює запас мани. Ти ж відмовився від залишкової магії, воно тобі й ні до чого.
— Правильно підмічено.
Андрюха створив ще один кинжал і закинув його подалі.
— Так, а навіщо ти їх створюєш і викидаєш? Від відсутності роботи божеволієш?
— Прокочуюсь! — відрізав мій співрозмовник і закинув ще один холодно-метальний снаряд.
— А точно, чим частіше використовуєш чось, тим воно стає кращим, пам'ятаю, пам'ятаю. Це ти молодець, мені б теж не завадило зайнятися прокачкою.
Синюшний промовчав.
— Давно сидиш?
— Хвилин двадцять. Ти коли зник у Прірві, я одразу й подумав, що швидше за все забанило на добу. З твоїми словами я здивований, як цього не сталося раніше. Ось я й прорахував добу. А оскільки ти не зберігся в Пристанищі, то найлогічніше, що тебе викине саме сюди.
— О який молодець, все прорахував. До речі, три попередження я вже витратив, потім ще три, ще три… А потім чо?
— Ну, звичайних гравців банять назавжди, і щоб знову зайти в гру, доведеться створювати нового персонажа і починати все спочатку. Адміністрацію після дев'яти попереджень штрафують і відправляють на особисту бесіду з Гавриилом. Думаю, на тебе чекає другий варіант.
— І це зрозуміло, дякую за пояснення.
Черговий кинджал полетів за межі острова і синій знову приклався до пляшки. Я озирнувся.
— А Рорик та Чорниш де?
— Вирушили до Освограда за сідлом. Тобі його явно не вистачає. Ми поки назад летіли, я три рази мало не впав зі спини пегазону.
— О! Це ти молодець, правильно зробив.
— А ти знаєш КрейзіАлісу? — несподівано, але нарешті поставив мені хоч якесь запитання Андрій, бо ця гра в одні ворота начебто показувала, що він на щось ображений.
— Це ж та прошмандовка, яка мене вбила і обікрала в Освограді.
— Як?! Так? Але, незважаючи на це, вона дуже хороший боєць.
— Не знаю як боєць, але як людина — гниль. Як гадаєш, вона часто буває в Прірві?
— Думаю так. Вона піднімає непогані гроші із цих боїв. Та й її репутація, як бійця, лише набирає обертів.
— Треба буде надати шалаві урок, як не варто поводитися зі старшими.
— Вона сильніша за тебе, якщо що.
— Нічо, я теж не на городі зібраний, трохи підкачаюсь і покажу шельмі. Гаразд, Андрюха, вставай, харе язиком працювати, можна трохи й голову використати. Я поки добу бовтався у темряві придумав, про чо буде новий квест. Набагато більший за перший.
— Підтримую! Давай працювати, — з ентузіазмом промовив Андрій.
Синюшний став на ноги, підкинув свій камінчик збереження, пройшов через водний потік, що утворився, і завмер. Очі його вкрилися серпанком, а тіло наче скам'яніло.
— Е! Ти чо? Навіщо в реал виходиш?
— Наважуюсь зауважити, що в процесі виходу з Мірантира, творець Андрій вас не чує.
— Та знаю, Кондрате, відвали! Але навіщо він вийшов?
Відповіді, яка ж бісівська несподіванка, не було. Я для більшої впевненості провів рукою по плечах синявого, але долоня пройшла наскрізь. Ну, скоро повернеться, я сподіваюся, а поки що, можна і переодягнутися в робочу форму одягу. Все зайве в сумку, залишив на собі лише штани і закотив їх до коліна. Ноги приємно лоскотала трава, тулуб не стискав ніякий одяг. Благодать!
Я підняв голову і з цікавістю подивився на розлогу крону яблуні. Ще одна дуже приємна річ у Мірантирі, і я підозрюю, що це стосується не тільки цього плодоносного дерева, скільки б яблук ми з Чорнишем не з'їли, через якийсь час вони знову з'являються на гілках. Зручно!
«Отримано новий предмет:
Червоне яблуко»
Я зробив пристойний і хрумкий укус і вдихнув на повні груди, з насолодою прожовуючи м'якоть. Несподівано Коловрат повністю з'явився з сірої хмари, його кілька разів пересмикнуло і він почав щось говорити, але звуку не було. Він лише ворушив губами і дивився кудись повз мене. Тіло ж синявого Андрія розчинилося у повітрі остаточно.
— М… ня… ту… ка… вод… чути? Мене чути?
Такого повороту подій я точно не очікував! Конов'язов заговорив Андрюховим голосом.
— Мене чути?
— Так, чути. Чо відбувається?
— Я вийшов у реальний світ та підключив голосовий апарат Конкланда до свого мікрофону. На жаль, зараз ми зможемо працювати тільки так: ти там, а я тут, сидячи за комп'ютером. Так швидко та зручно, як уперше, не вийде. Проте так точно ніхто не зможе отримати доступ до наших напрацювань без мого відома.
Відредаговано: 14.10.2022