15. Начальство

Я, з посмішкою ідіота на своєму старечому, але вже не обвислому обличчі, відкоркував пляшку сидру і провів шийкою біля носа. Приємний і до трепету у грудях знайомий аромат. Поволі зробив перший ковток. Легкий кисло-солодкий присмак, прохолода та блаженне задоволення. Ах ти ж! Ну і хитрозбираний же я пройдисвіт. Зробив роботу, і сам себе за це нагородив. Тепер хоч щогодини навідуйся до того діда і забирай по парі пляшок сидру. Андрюха запрограмував його поведінку на те, щоб старий вважав мене другом, який живе неподалік, і не проти поділитися зі мною чудовим напоєм. Зручно ми зробили… Для мене.

Ще один приємний освіжаючий ковток. Визнаю, мені навіть сподобалося займатися створенням цього завдання. Я знову почував себе трохи важливішим, ніж ніщо. Знову був при ділі і займався чимось цікавим.

Сидячи на м'якій траві, спиною сперся на яблуню і зробив ще один ковток. Треба буде склянку собі прикупити, бо як алкаш — з горла хльостаю. Але поки що так. Ще один ковток.

Поки Вадик, тобто Гавриил, полетів виконувати завдання, тобто квест, який я придумав і Андрюха втілив, я міг насолодитися заслуженою перервою. Ми три дні, за словами синявого, я тут особливо часу не відчуваю, особливо без потреби сну… Загалом, ми три дні робили цей квест, і нарешті доробили, після чого Андрій пішов у реальний світ, поспати та відпочити. Тож тепер я нарешті був наданий самому собі хоч на якийсь час.

Ох! Як же добре! Виявляється, життя тут суцільний плюс. І ось лише кілька життєвих і повсякденних приємних нововведень, які я встиг засвоїти.

По-перше, не треба голитися. За це творцям Мірантира треба пам'ятник ставити! Ходиш собі, живеш, і не переживаєш, чи не відросли в тебе бакенбарди, чи не стирчить кудлата борода в різні боки... Все чинно і доглянуто. Хочеш змінити зачіску чи змінити форму бороди — йдеш до цирульника, і він тобі все зробить. Навіть кучері наростить, якщо захочеш. Ну, зручно ж зроблено!

По-друге, ноги, пахви і сороміцькі місця не смердять! Ти можеш тягати хоч мішки з гноєм, змокнути, як тисячі рабів, але запаху не буде. Ні, мішки смердіти будуть ще й як, але ось ти пахнеш... Чим там зазвичай люди пахнуть? Коротше, просто не будеш смердіти. Дуже корисно! Тож потреба у шкарпетках чи онуках зникла сама собою.

Ну і по-третє, тут не згориш. Хоч сонц, які тут називають світилами, і аж чотири штуки, але ти хоч тиждень ходи під ними без одягу, все одно не згориш. Дуже зручно!

Я зробив ще ковток, блаженно посміхнувся і відставив пляшку трохи вбік. Якщо є час, можна і собою зайнятися. За ці три дні, що провів за роботою, я взяв собі у звичку: коли я залишаюся наданий тільки сам собі — займаюся спортом.

Три підходи до п'ятнадцять віджимань. Три підходи до п'ятнадцяти присідань. Ах, треба собі тут поперечину зробити — тоді справа ще скоріше піде.

Прес. Раз. Два. Три. Чотири. П'ять...

«Базова характеристика «Сила» підвищена до 1 одиниці»

«Показник «Здоров'я» збільшено до 20 одиниць»

О! Це добре! Ще одна одиниця, і я нарешті зможу одягнути цей триклятий шкіряний жилет, а то в сумці лежить без діла. Аж бісить. Річ є, а вдягнути не можу. Хоча чому це мені потрібна ще одна одиниця? У мене є ще одна бонусом. Отже, вже дві одиниці сили. Отже тепер можна тягати жилетку. Хоча навіщо? Захисту вона особливо не додає, тільки рухи обмежуватиме. Чудово пам'ятаю, коли ми по городах мчали до Чорниша, пахви терло знатно цією жилеткою. Ось так завжди! Отримав, що хотів, і зрозумів, що воно не особливо й потрібне. Треба буде змотатися в місто і прикупити щось міцніше та зручніше.

Я зробив ще тридцять преса і встав із трави. На краю острова лежав Чорниш. Лежав і ліниво жував соковиті, червоні яблука. Аж самому захотілося. Озирнувся, помітив один особливо великий плід, підняв його з землі і запрацював щелепами, пережовуючи соковиту м'якоть.

«Отримано новий предмет:

Червоне яблуко»

З кожним новим укусом тяжєкість в м'язах стала зменшуватися. Не припиняю повторювати: зручно тут все зроблено.

— Ах ти ж! Як же добре! — вигукнув я й потягнувся.

Дуже вже до душі мені припав цей маленький і затишний острівець з великою яблунею. Якщо залишу це місце, як робоче, треба буде змайструвати стіл із лавкою та гамак якось повісити. Спати хоч і не треба, але повалятися в тіньці з пляшечкою сидру — справжня насолода. Сидр! Сів на колишнє місце, сперся на ствол яблуні і зробив ще пару ковтків. Так, а тепер можна і повторити всі ці нові поняття та терміни, якими мене регулярно нашпиговує Андрюха.

Нуб — новий гравець, який тільки недавно в грі, має мало досвіду і знань, і може робити безліч помилок…

За читанням та повторенням, я не помітив, як дійшов до п'ятої сторінки. Зробивши останній ковток і відсунувши саморобний зошит убік, я від несподіванки вигукнув:

— Ах ти ж, єдрити тебе в твої іржаві крила! Вадику!

Переді мною стояв Гавриил, і з якоюсь загадково-грайливою усмішкою дивився на порожню пляшку.

— Миколо Васильовичу, здивували, так здивували. Що від вас вимагав, то й отримав. Найбільше мені сподобалися імена. Як ви їх вигадали?

— А вітатися тебе не вчили?

— Добрий день. То як вам на думку прийшли такі імена?

— І тобі не кашляти. Ну, я наполягав на звичайних наших іменах, а Андрюха хотів вставити фантастичні, казкові; ми довго сперечалися, але в результаті знайшли компроміс, поєднавши те й те.

— Мені подобається. Та й загалом я залишився більш ніж задоволений. Моральний вибір, кілька гілок... Звичайно, трохи банально з щуром, але нічого, вважаємо, що ви ще набиваєте руку.

— Якщо тобі сподобалося, то чекаю обіцяної зустрічі з ріднею.

— Само собою, Миколо Васильовичу, вони скоро будуть вдома, і зможуть зайти до вас у гості. А поки що ми з вами злітаємо в одне місце.

— Сам ти лети у своє оте місце! Вадику! Знову темніти починаєш? Я виконав умову для зустрічі – чекаю на зустріч!