21. Приборкувач Богів

— Ой, пацантре, як же добре, — вкотре задоволено проспівав Рорик, ставлячи на стіл глибоку каструлю, накриту каламутною кришкою. — Хапайте весла та налітайте. Потрібно зняти пробу. Це мій новий рецепт з особливою приправою.

— Ану, ану, — потер я руки з нетерпінням і відкрив кришку.

По нашій літаючій халупі відразу рознісся терпкий запах, властивий зазвичай червоному вину, змішаний з ароматом свіжої петрушки. Зоровий аналіз теж вийшов позитивним — наповнення каструлі нагадувало куліш, тільки жовтогарячого кольору.

— Мені щось не хочеться, — похмуро сказав Гомол, навіть не підводячись з дивана.

Він лежав, закинувши ноги на бильце і читав якийсь сувій. Смішне, до речі, видовище: безокий громила тримає перед собою чтиво і з розумним виглядом водить по ньому пальцем.

— Тоді піди зміни Ярома за кермом, цей чорномазий точно не проти поласувати смачненьким, з його реальною виразкою.

Внучок ніяк не відреагував на мої слова.

— Гомо-о-ол, — повільно простяг я.

— Що? — з викликом вигукнув безокий гігант.

— Яром уже довгий час за штурвалом, підміни його на якийсь час, будь ласка. Там нічого немає складного, просто тримай поводи, чоб тварини не сходили із заданого курсу.

Рорик шанобливо закивав, почувши стальну строгість у моєму голосі. Дениска випростався, жбурнув сувій у куток кімнати і мовчки побрів до маленьких дверцят під стелею. Мда. Бойовий дух мого онука після програшу в другому турі впав нижче за будь-який мислимий плінтус.

— Дядьку, під хавку, може той, по пісюліку? — підморгнув мені Рорик.

— То можна, але якщо тільки дійсно трошки.

Червономордий радісно крекнув і пішов у маленьку кухоньку на нашому літаючому кориті, яку він встиг облаштувати до свого зникнення. Ох, а я, виявляється, дуже сумував за Рориком. Радий його поверненню в наші браві... ряди. Тепер знову є з ким випити і посудачити на дозвіллі.

А сам рогатий красномордий якось дивно відреагував на своє зникнення. Точніше він перші хвилини думав, що ми розігруємо його, мовляв, просто вирубили на пару секунд і все. Але потім, після розповідей про чемпіонат та інші факти, які звучали не тільки від мене, він сяк-так повірив. Щоб не створювати проблем, ми просто сказали йому, що один із таємних правителів Мірантира, про якого мало хто знає, викрав його душу, щоб насолити мені та Андрію в тому, в іншому світі, куди синюшний часто відходить. Ця інформація дуже полестила червономордому.

У кімнату повернувся Рорик, таранячи з собою пляшку з сидром і пляшку з настоянкою, в якій плавав якийсь гриб. Наче прийшовши на поклик алкоголю, до нас спустився і Яром. Він окинув поглядом тару і каструлю, відчепив свої шаблі, поклав їх на стелаж зі зброєю і сів за стіл.

— Легенького чи чогось серйознішого? — діловито поцікавився Рорик.

— Давай стопку серйозного.

— Приймається.

Пара спритних рухів, і поряд з каструлею вже стояли три повні миски, дві стопки, наповнені до країв і одна склянка з сидром.

«Отримано новий предмет:

Миска варева Рорика»

— Ну, за не нудне життя! — проголосив тост Рорик.

Ми цокнулися і випили. Мій фірмовий сидр залетів у шлунок як до себе додому, червономордий голосно втягнув носом повітря, а корсар розмашисто вдарив себе в груди.

— За що справді люблю Мірантир, то це за те, що тут завжди добре йде будь-яка випивка.

— Добре сказано! — вигукнув Рорик і одразу ж налив собі та Ярому по другій. — За Мірантир!

«Не цокаючись!» — хотів додати я, але все ж промовчав.

— Давайте налітайте, уплітайте, пробуйте новий рецепт!

Ми взяли ложки та скуштували кашу. Я встиг навіть двічі попрацювати щелепою, перш ніж смакові рецептори подали сигнал у мозок.

— Чоб у тебе роги повідпадали, кашевар ти рукодупий! — на видиху вигукнув я, потім виплюнув усе назад у миску.

Рорик нічого не сказав, він просто завмер і обличчя змінило колір з яскраво-червоного на блідо-червоний. Його навіть трохи почало трусити, а праве око посмикуватися.

— Срань ти волохата! Ти перед тим, як нести цю погань на стіл, хоч сам її пробував?

Замість відповіді обличчя Рорика змінило блідо-червоний колір на світло-рожевий. Я взяв склянку і за пару ковтків осушив половину тари. Від цієї каші, наче язиком кропиву облизав.

— А чи можна добавки? — несподівано промовив Яром.

Рорик від цієї заяви нарешті почав рухатися і випадково проковтнув свою ж кашу, яку весь цей час нерухомо тримав у роті.

— Дядьку… — прохрипів він ледве чутно, при цьому обличчя тепер стало бордовим, — дядьку… — Рорик тремтячим пальцем показав на мою порожню склянку.

— Ах ти ж… зараз…

Я швидко збігав на кухню і приніс ще одну пляшку сидру. Рорик залпом випив її і тільки після цього його колір обличчя прийняв звичайний червоний колір. Так, хороший сидр я тоді собі накаламутив, з корисною властивістю: знімати негативні ефекти.

— Ви не проти, якщо я й третю тарілочку собі насиплю? — поцікавився Яром, як ні в чому не бувало.

— А ти розпечені цвяхи їсти не пробував? — повернувся я на своє місце.

— Та годі… Ну так, трохи перебрав зі спеціями, але так навіть смачніше вийшло! Ех, як смачно! У реалі я тільки одні бульйончики та спеціальні добавки їм, а тут яка благодать.

Пірат насипав собі третю тарілку з гіркою і почав уплітати кашу за обидві щоки.

— Зате викидати продукт не довелося, — задоволено резюмував Рорик свою нову страву.

— Ах ти ж, кулінар червоно...

Я замовк на півслові, тому що Рорик на мене зараз подивився, як ніколи не дивився.

— Яроме, сюди піднімися, пегазони самі змінили напрямок, я нічого не робив! — гукнув зовні онучок.

Корсар узяв тарілку і, продовжуючи працювати ложкою, пішов до дверей під стелею. Рорик продовжував свердлити мене поглядом.

— Чуєш, дядьку… не баклань… Ну трохи більше спецій сипнув, ніж треба… з усіма буває… Але бочку гнати на моє куховарство не смій!