20. Ну і чо тепер?

— Кидати мене сракою в нору з раками! Він програв! — я схопився за голову і мало не випав із ложі, наполовину перевалившись через перила.

— Це, звичайно, зменшує наші шанси на успіх, і грошей ми отримаємо менше, якщо все вийде… — пробубнив Андрій, а потім різко скрикнув: — Але вони зараз отямляться! З ними нам що робити, га?

Я, Андрюха, і КрейзіАліса подивилися в дальній кут виділеної нам кімнатки-ложі.

— Ні, ну ви звичайно дали, — знизала плечима дівчина, — так вчинити зі своїм чемпіоном. Але зі мною такого у вас не вийде. Так, Пушок, ти ж не дозволиш їм подібне скоїти зі мною, так, моя булочка?

З іншого кута ложе гавкнула грізна шестиока псина.

— Тобі нема чого боятися, ти тепер наш єдиний чемпіон, який пройшов у фінал, ти нам потрібна, — прогундосив Андрій, насипаючи солідну жменьку зеленої дурі собі на ложбину між великим і вказівним пальцем.

— Ні, Андрюха, навіть не думай! — я вдарив йому по руці, але було вже пізно, очі того закотилися, і він обм'як. — Та чоб вам усім гнити в гною!

Почулися схвильовані голоси з боку входу до ложі. Дверей тут не було, просто кам'яна арка, тому гості Мірантира, що проходили повз, з цікавістю зиркнули до нас, але кути приміщення не змогли зачепити поглядами.

— Ах ти ж, срань болотна! — все почало валитися дуже стрімко. — Бракувало, чоб сюди ще хтось зайшов. Дочко, прошу, допоможи, одним оком слідкуй за бідолахами і за цим синюшним наркоманом.

— Без проблем. Але дідько, пояснювати все їм будеш сам.

Я ще раз глянув у куток кімнати, де зараз один на одному нерухомо лежали Яром і Щуролов. Їхні тіла завмерли в кумедних позах, але очі були широко розплющені. Начебто дуже реалістичні статуї. Синявих рук справа. Раціонально подумавши і дійшовши сумних висновків, ми зрозуміли, що цю парочку ніяк не вмовити. І тоді Андрюха запропонував простий, але дійовий вихід: перед початком бою паралізувати їх. Через якісь свої зв'язки він дістав спеціальний і дуже рідкісний пил. Коли настала черга Ярома виходити на арену, ми просто подули на них цією пилюкою, і вони застигли як статуї. У реал вийти не можуть, поворухнутися не можуть. Час дії – півгодини. Незабаром дія цієї погані має пройти… І щось буде. О, щось буде!

Я встав у проході, схрестив руки на грудях і сперся на стіну, дивлячись у коридор, нібито когось видивляючись. Повз проповз Антон, роздратований, що жоден з його чемпіонів не пройшов у фінал. Слідом за кілька секунд з-за повороту з'явився Алекс.

— Ти! — гукнув він, побачивши мою тлінну тушку. — Голубку, якого біса?

— Чо? — щиро не зрозумів я суть цього наїзду і встав таким чином, щоб максимально перекрити йому огляд ложі.

— Чому фінал сюжету змінено?

— А-а-а-а.

— Бе! Алфавіт не треба мені тут згадувати, голубчику. Чому фінал інший? — Алекс стояв впритул і його жвали раз на пару секунд зловісно клацали прямо перед моїм носом.

— Так ото... як чому? Цей фінал набагато кращий! Ми он навіть з помічником моїм дослідження провели. Дали тисячі людей прочитати обидва варіанти сценарію, звісно, змусивши підписати юридичні папірці про нерозголошення… І понад сімдесят відсотків обрали цей новий фінал, — видав я заздалегідь заготовлену відповідь, яку ми продумали з Андрюхою.

— Хочу побачити звіт про це дослідження, — з підозрою, але досить спокійно відреагував павукоголовий.

— Та легко! Скоро мій помічник надішле тобі файли.

— І Антонові нехай теж перешле.

— Буде виконано.

Звичайно, підроблені результати неіснуючого дослідження у нас теж були в наявності.

— Добре. Вітаю з виходом твого голубка у фінал, — сказав він наостанок і рушив далі коридором.

— І твоїх теж вітаю.

Постоявши ще кілька хвилин, чекаючи, поки останні гості особливих лож покинуть арену, я зайшов назад.

Андрій уже прийшов до тями і щось обговорював з КрейзіАлісою. Нерухлива парочка в кутку видавала легкі стогони, і їхні голови трохи смикались.

— Ну чо, молодь, як справи?

— Обговорюємо майбутній фінал, — відповів Андрій, а КрейзіАліса мовчала і дивилася на арену.

Такої тихої та зосередженої я її ще жодного разу не бачив.

— І чо обговорювали?

— Ну, прогнози не райдужні. Особливо по одному із чемпіонів Алекса.

— Мілена?

— Так.

Насправді, я теж неслабо так переживав із цього приводу. Вона, вважай, за пару секунд перемогла велетенського дракона, і ніхто не зрозумів, як вона це зробила. Тут очевидно щось не так.

— Я гадаю, у неї є артефакти Старих Богів, — відчужено й ледь чутно промовила дівчина.

— И? — перепитав синій.

— Що и?

— Артефакти?

— Так, — войовниця нарешті відірвала погляд від арени, і її обличчя осяяла стандартна доброзичлива усмішка. — Їх по-любому кілька. Натяки на один із них я помітила ще в першому турі, ну а тут… Ну не могла вона якось по-іншому перемогти таку драконову тушу. Навіть якщо в неї там якась особливо сильна друга магія.

— А…

— І ці артефакти явно потужніші за той, який дав мені ти. Я про кристал зараз.

— То може…

— Ні, я дуже задоволена цим артефактом, недаремно я тоді в печері випросила його в тебе, як вимогу для участі в турнірі. Він часто допомагав мені, та й продовжує допомагати. Але одного його мало. А тепер ще й моя сокира стала непридатною.

— Давай ...

— Я, звичайно, можу її відремонтувати, але на ній зіпсувалися руни. А їх уже не відновити. Потрібна нова зброя…

— Яка в тебе друга магія? — голосно перебив її Андрюха, наважившись перервати потік триндежу.

— Я обрала стандартне закляття відновлення здоров'я. Захист у мене, звичайно, завдяки кристалу гарний, але перестрахуватися не заважає.

— Мда, — тільки й видав Андрюха. — Зброя…

— Ах ти підо… — почувся злісний жіночий вигук, який урвався так само різко, як і стартував.

Яром і Щуролов прийшли до тями. Тільки в кутку зараз сидів і безпристрасно дивився на нас чорношкірий пірат. На самоті.