16. Епохальна арена

— Ця чи ця? — наполегливо повторив синій.

У його руках висіли дві майже зовсім ідентичні шкіряні курточки, з тією лише різницею, що ліва мала металеві заклепки на комірі, а права — невеликі шипи на рукавах.

— Єдрити тебе в дишло, Андрюхо, через чо такий кипиш?

— Ця чи ця? — повторив синюшний запитання, дивлячись мені просто в очі.

— Та чоб тебе... Ця, з шипами!

— Дякую.

Андрій відкинув убік шкірянку з шипами й впевнено вдягнув ту, що була із заклепками.

Я опустив погляд. Зручні коричневі черевики з вражаючим показником захисту, на півтону темніше коричневі штани, широкий пояс, і простора світла сорочка із закоченими рукавами. Просто, але зручно і не по-нубськи. І, звичайно, про всяк випадок, поштарська сумка через плече, в яку запхав зброю, броню, зілля та ще гори всього.

— Я готовий, — з легким збудженням у голосі, сповістив мене синюшний.

— А Гомол?

— Зустрінемось уже на місці, разом із рештою чемпіонів.

— Лади, тоді вирушаємо.

На жаль, з недавніх пір вирушаємо ми тепер лише вдвох. Червономордого члена нашої зграї у нас відібрали. Але нічого, я так просто не опущу руки. Подумаю, як можна повернути нам нашого енпісі-перевертня. Тим більше він є дуже вагомою частиною глобального плану присвоєння Мірантира у свої лапи.

Андрій увійшов у нашу затишну літаючу кімнатку, а я слідом зачинив за ним двері й поліз на лаву замість Рорика. Комусь же треба бути біля керма, а з синявого кермовий, як з мене комп'ютерник.

Вся братія пегазонів, у компанії зі Шмаклей, слухняно злетіли з острова з яблунею. Перстень на пальці легко провернувся, і перед нами з'явився круглий портал. Пара секунд, і ми вже перемістилися до місця проведення турніру. Я вже бував тут і не раз, але тільки зараз погляду надалася вся готова і доведена до розуму картина. Масштаби вражали.

«Доступна нова місцевість:

Епохальна арена»

«Карта оновлена»

«В Епохальній арені заборонено використовувати зброю!»

«Статус: почесний гість»

Всього було два літаючі острови, зʼєднані між собою сотнями маленьких мотузяних мостів. Половина з них була жовтогарячого кольору, інші — білого, одні для гостей, що йдуть до арени, інші — для гостей, що йдуть з арени.

Один острів — просто велетенських масштабів, повністю займав стадіон. Зовнішні стіни по периметру прикрашали високі гранітні колони, дах був відсутній, тому можна було зазирнути всередину з висоти, що я й неодмінно зробив, як і сотні інших гравців на своїх маунтах. Рух вкрай жвавий, тому летіти доводиться повільно та дуже акуратно.

— Єдрити мій лисий череп! — прохрипів я від захоплення.

Народ уже потихеньку стікався до арени та займав свої місця. Як сказав Андрій, на арені помістилася лише мала частина охочих, хто встиг купити квитки першими. Інші дивитимуться трансляцію онлайн. Але навіть тих, хто купив квитки, сюди прибуло багато. Ну як багато… дохріна! Я бував раніше на стадіонах, на футбол ходив, коли він ще був популярним, і ось там були стадіони на двадцять тисяч, на сорок… Але тут… Хоч Верес, помічник Іззі, і казав, що арена розрахована на сто п'ятдесят тисяч, але звідси, з висоти, здається, що вмістяться всі триста тисяч.

Яруси розташовані чітко один над одним, і було їх щонайменше п'ятдесят, а то й більше. Оскільки арена кругла, то весь простір у стінах займали трибуни глядачів. Вражає!

Я ще навернув круг, милуючись ареною, а потім направив животинок до другого острова — де кипіло життя, поки ще не почалися бої.

Другий острів являв собою селище, яке через наплив глядачів розрослося до масштабів сільського Лас-Вегаса. Сотні крамниць з різноманітними товарами, сотні невеликих закладів із тисячами страв та напоїв. Ще з півсотні будиночків із різними розважальними речами. Були й великі території, відведені під всякі ігрища… Загалом, місце, створене, щоб викачати з гравців всі запаси монет.

У центрі цієї пишноти зяяла воронка, обгороджена високим парканом. Щомиті в неї влітали й вилітали з неї десятки маунтів. Я, слухаючись спільного потоку, теж подався туди.

Ще п'ять невеликих маунтів зі своїми господарями крутилися довкола нас із пегазонами та Шмаклей, і цією компанією ми влетіли у вирву та опинилися… на підземній парковці для літаючих тварин.

Виходить, що під містечком із розвагами знаходилося ще одне містечко, призначене лише для маунтів глядачів. А добре зроблено! Толково!

Якоїсь миті, поки я намагався вичепити вільне місце, тварини перестали мене слухатися і самі вибрали напрямок. Вони змістилися праворуч і почали знижуватися. Начебто ними керував хтось інший, хто знає, куди їх можна розмістити.

Мій екіпаж м'яко приземлився на кам'янисту поверхню, і коли пегазони повністю зупинилися, а Шмакля здулася й осіла на дах кімнати, довкола виросли кам'яні стіни, утворюючи невелику загороду. У кутку відразу з'явилися відра з водою.

Я стрибнув на землю, з кімнати вийшов Андрюха.

— Ну чо, не вірю, чо у нас ніхто грошей не візьме за паркувальне місце! — голосно промовив я, оглядаючись. Кам'яна стеля та високі стіни добре закривали цю величезну печеру від променів усіх чотирьох світил, тому тут панувала напівтемрява.

— Ні, ніхто не візьме, — відповіла мені гостровуса голова, виглядаючи з сірої хмаринки. — Ви ж почесний гість та один із засновників турніру, для вас стоянка безкоштовна.

— О! Конокрад! А це гарні новини. Може, ти тоді й проведеш нас на наші місця?

— Як забажаєте, — відповіла голова з таким виглядом, ніби мала мільярд інших важливих справ, але робота вимагала спершу зайнятися мною.

— Чуєш ти, Козланде, не треба мені позики робити з такою мордою, ніби я тобі в суп нагадив, не хочеш — ми й самі знайдемо дорогу.

— Як забажаєте, — і голова зникла.

— Нестерпний, — пробурчав синявий так, що незрозуміло, чи мені це було адресовано, чи Кордонвалову.