14. Відбірковий етап

— Єдрити мій лисий череп! — вирвався з мене захоплений вигук, коли портал опинився за спиною.

І реакція — цілком обґрунтована, оскільки острів Республіки разюче змінився з мого останнього візиту сюди. Найбільш очевидною відмінністю, напевно, стала зміна положення оборонних літаючих островів. Цікаво, це вони спеціально під відбірковий етап так змінили чи з метою безпеки після наших витівок тут?

Допоміжних літаючих островів тепер стало лише шість, і всі вони розташувалися по боках від основного. Згори це нагадувало тепер величезний підшипник. На кожному острівці так само було розташовано по одному кораблю, але замість розкритих вітрил нині на них висіли величезні вивіски з рекламою турніру: «Мірантирський епос», «Встигни купити вхідний квиток на час всього турніру», «Унікальна подія» і все в такому дусі.

Так само, крім того, що зникло верхнє кільце оборонних островів з кораблями, були відсутні й всі гігантські літаючі моржі. Та й ще дуже помітним нововведенням став великий кратер посеред головного острова. Саме на тому місці, де раніше розташовувалися ями, в одній з яких тримав мене місцевий градоначальник.

Куди приземлятися – теж зрозуміло одразу. Чверть основного острова переробили спеціально під потреби гостей, котрі невпинним потоком прилітали на подію. Ми з Чорнишем почали спускатися за іншими членами керівної верхівки Мірантира. Іззі летіла на своєму білому скакуні з крилами. Дромед перетворився на літаючий рій комах зі смужкою здоровʼя над головою та ім'ям. Алекс сидів на незвичайному павуку, між лап якого були перетинки, і він використовував їх як крила. Антон сидів у невеликому кошику, прив'язаному до двох великих метеликів із блакитними трикутними крилами. Гавриила із Зазикиним я щось не бачив.

Наша невелика процесія приземлилася на відносно вільний шматок витоптаної землі, і в ту ж мить навколо кожного літаючого маунта виросли метрові земляні стіни, ніби створюючи невеликий загін для кожної тварини.

«Репутація в Республіці підвищена з «Ворог Республіки» до «Почесний гість»»

— Глава Мерсоньєз скоро прийде до вас, — голосно вигукнув якийсь гравець.

Я зістрибнув з Чорниша, поплескав того по шиї та наблизився до однієї зі стін. Частина земляної перешкоди відразу опустилася вниз, створюючи невеликий прохід.

— Зручно зроблено!

Наша п'ятірка зібралася до купи, і я озирнувся. Як і очікувалося, гравців злетілося на останній відбірковий етап «Мірантирського епосу» багацько (я звичайно той ще стариган, але навіть мені ця назва здається надто невідповідною і стародавньою). Про різноманітність рас навіть і заїкатися не варто. Всі можливі фантазії диваків, якими користувалися гравці для створення своїх аватарів, сьогодні були тут. Голови, що горять, повзучі тварюки, водяні частини тіла, мерзенні тварюки, красиві тварюки, спокусливі красуні з всілякими відтінками шкіри… Цей список можна продовжувати нескінченно.

Я ненароком глянув на Єлизавету. Та кудись відіслала Вереса і навіть встигла переодягнутися. Довга синя сукня в підлогу з темно-синім широким поясом і глибоким вирізом декольте. Зачіска — дивакувата укладка, схожа на морську хвилю.

За ці два місяці, які минули з нашої останньої особистої зустрічі, ми так і не розмовляли. Навіть усі питання щодо місця проведення турніру вона вирішувала зі мною через свого помічника. Дивна баба. Так ревнувати. Ще й було б до кого! До старої шельми! Ну та гаразд, старий я вже для цих любовних інтриг. Не хоче бачитися — я тільки за, мені менше головного болю.

— Ха! Який чудовий день, чи не так, панове почесні члени адміністрації нашого славного Мірантира? — голосно пролунало звідкись праворуч.

Мерсоньєз своєю персоною. Він повільно підійшов до нас у гордій самоті, не рахуючи десятків інших гравців, що снували туди-сюди навколо нього.

— Шановний Мерсоньєзе, вітаю, — першим підскочив до зеленого громили Зазикин, схопив його руку і спробував стиснути для привітання. Але лапа місцевого градоначальника була настільки величезною, що підлабузнику довелося використовувати обидві свої долоні. І звідки тільки-но взявся цей пузоголовий? Секунду назад його тут не було.

— Не треба ніякої шани, просто називайте мене головою Мерсоньєзом, — голосно відповів Мерседес.

Як і в першу нашу зустріч, він нехтував будь-яким одягом вище за пояс, виставляючи на загальний показ свою мускулатуру, обтягнуту зеленою шкірою. З рота в різні боки стирчали ікла, вуса так само спадали вниз, мало не до грудей, і в кінці спліталися в невелику кіску.

Дромед зібрався в єдине хаотичне тіло з комах і лише кивнув на знак вітання. Антон щось там промекав, схоже на «Привіт». Потім настала черга Єлизавети, і вона з грайливим виразом обличчя подала руку для поцілунку. Майонез недбало цмокнув її, мало не подряпавши своїми іклами.

— О, мій хороший, а ти вирішив наш особливий дар весь час носити із собою?

— Ха! Звичайно!

Зеленошкірий підняв ліву руку, стиснув її в кулак, що не поступався розмірами чавунному казанку, і розплився в задоволеній і зловісній посмішці. Спочатку я навіть не помітив, але на його руці красувався кістяний кастет, із чотирма гострими шипами.

— Ексклюзивна річ… Моя шана вашій роботі, Іззі.

— Все для наших найкращих гравців Мірантира, — промуркотіла жінка.

Які неприкриті загравання. Тьху! Аж гидко.

— А багато народу зібралося… Я була ще на трьох відбіркових, і там такого стовпотвору не було.

— Недарма Піратська територія вважається однією з найпопулярніших. Та й нових гравців за останні тижні значно побільшало. Дякую адміністрації за турнір. Завдяки йому і тому, що ви мені дозволили провести на своїй локації один із відбіркових турів, населення мого маленького поселення збільшилося вдвічі. Тож, Єлизавето, незабаром загляну до вас із діловим питанням щодо розширення Республіки.

— Із задоволенням чекатиму, мій хороший, — несподівано жінка впритул наблизилася до зеленошкірого і щось шепнула йому на вухо. Той лише похабненько посміхнувся.